Юрій Пересічанський - Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

На ранок, таким чином, від святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, ріжки та ніжки, і Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутні й болючі передчуття щодо катастрофічного зменшення вмісту кошика за ніч, що, врешті, завжди, на превеликий жаль і здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком хіба що вмісту пляшки з горілкою. Адже за часів, доки найстарші з Пузиків-нащадків були ще у віці, який виключав цікавість до пляшки зі смердючою гіркою рідиною, вміст пляшки з горілкою на ранок був таким же самісіньким, яким його залишав після себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарші з нащадків стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, і смердюча й гірка рідина стала для них солодкою й запашною, вміст пляшки на ранок ставав усе меншим і меншим. От і зараз пляшка стала набагато більш неповною, ніж вночі, як вона стала набагато більш неповною, аніж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк доріс до переоцінки смакових якостей горілки, а ті, котрі вже раніше дійшли до цього, все більше входили в смак – хоч пляшка й була ще не зовсім пустою, але те, що сиротливо плюскотало на самому дні, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батьківський погляд найстаршого з Пузиків, як і завжди в таких випадках, був нищівним, можна навіть сказати спопеляючим, але жодного слова, як і завжди, промовлено не було. Під спопеляючим поглядом батька і тягарем навислої гнітючої тиші всі покаянно схилили голови в щирому усвідомленні всієї глибини своєї провини, і в такому ж щирому усвідомленні, що перед наступними хрестинами вся ця історія точнісінько повториться, від чого каяття було ще щирішим і глибшим.

Провівши таким чином безмовну, але від цього нітрохи не менш зрозумілу, повторювану з року в рік, проповідь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадців і настановою народної мудрості – а саме: «згоріла хата – гори й сарай» – непомітно для всіх взяв капшучок із грішми, призначеними на пожертву, відвернувся й тихенько переправив монети з цього капшучка до себе в кишеню, залишивши Богові дві монетки. Він би залишив і одну, але одна не могла б дзвеніти, тобто, що одна, що ні одної не видавало б жодного звуку – і це на мить наштовхнуло на думку не залишити жодної монети, але ця святотатська думка була відразу ж відкинута, і в капшучку було таки залишено дві монетки для дзвону, який би потішив вухо батюшки, а отже й самого Бога, принаймні на час, допоки монети не будуть висипані з капшука.

Після всіх цих, повторюваних з року в рік перед кожними хрестинами, ритуальних дійств, процесія Пузиків, очолювана батьком, рушила до храму Божого. Але місце очільника процесії старший Пузик почав скоро втрачати, опинившись невдовзі в самому кінці колони, а потім і зовсім відстав. Пояснивши свої дії нагальною необхідністю справити малу фізіологічну потребу, Пузик-батько сховався за найближчим кущем, де, почасти під дією усвідомлення недовершеності здійсненого вночі акту встановлення соціальної справедливості, почасти під дією народної мудрості – «згоріла хата – гори й сарай» – він швиденько вихопив з кошика пляшку, вихилив одним ковтком залишки горілки, справедливо розсудивши, що своїм недоречним жалібним плюскотом в сутіні храму ці залишки лише видаватимуть неповноту пляшки. Потім він надкусив залишене від курки, уже надкушене куряче стегенце й, поєднуючи корисне з приємним, доки справляв малу фізіологічну потребу, скоренько пережував і ковтнув курятину і втерся рукавом, аби не залишилося натяків на істинні мотиви його поведінки.

Наздогнавши свою родину, сповнений гідності, в святковому настрої батько знову очолив процесію, яка все наближалась і наближалась до храму Божого. А треба сказати, що місцевий батюшка Онуфрій, ще напередодні, тільки-но почувши про народження чергового Пузика, був опанований різноманітними, переважно не вельми позитивними й оптимістичними почуттями з приводу наступних хрестин новонародженого Пузика, адже це були вже не перші, далеко не перші хрестини Пузиків, які цьому батюшці доводилося проводити.

Таким чином, не було дивним, що прихід процесії Пузиків для хрестин свого новоявленого члена роду не викликав у місцевого батюшки такого вже святкового піднесення. Не було дивним і те, що сам обряд хрестин отець Онуфрій розпочав навіть не заглянувши до кошика, який був поставлений Пузиком-батьком, аби не доводити й так зіпсований настрій до стану повної невідповідності до священного обряду. Але перед тим, як проголосити ім’я ново-хрещеного, отець Онуфрій все ж відкинув з кошика рушник і уважно подивився на вміст кошика, при чому, чим довше він придивлявся до цього вмісту, тим наочніше було видно, як скам’яніле обличчя батюшки міниться всіма кольорами райдуги, але зовсім не тому, що настрій його був райдужним.