Юрій Пересічанський - Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

От, наприклад, хоч би взяти одне з незліченних відгалужень плодовитого роду Пузиків, оце саме відгалуження предків Славка Пузика. Коли у Славкового пращура, того самого Запердонового батька, ім’я якого ми вже домовились не згадувати через його явну нецензурність відповідно до сучасної лексикології, народився черговий нащадок чоловічої статі і постала потреба його охрестити, то постала, звісно, й потреба нести за це батюшці подарунок. І вже з самого вечора напередодні хрестин свого нащадка пращур Славка Пузика почав готувати цей самий подарунок батюшці.

Основною частиною цього дарунку мала бути досить пристойна сума грішми, яку належало передавати в таких випадках Господу Богу за посередництва батюшки, тобто віддаючи ці гроші просто таки попові в руки. І хоча всіх, звісна річ, брали великі сумніви в тому, що ці гроші до останньої копієчки потрапляли прямо до кишені Бога через руки батюшок і до цих рук не прилипала якась дещиця, а деякі високомудрі вільнодумці взагалі висловлювали сумнів у такій вже нагальній потребі Бога в їхній останній копійці, гроші все ж несли батюшкам справно й покірно, як істинно вірнопіддані великої і могутньої страшнодержавної православної імперії.

А крім грошей треба було піднести Господу Богу ще й продуктовий набір, так званий могорич, тобто треба було принести батюшці випивку й закуску, та не просто випивку й закуску, а так, щоб батюшка міг добряче бухнути й нарепатися добрячими харчами принаймні на добу. Адже, як були переконані батюшки, не буває багато їжі – буває тільки поганий апетит, тобто слабка віра в шлунок, а значить, треба просто щиро вірити в шлунок – і ніякі проноси й закріпи не стануть на заваді поступу до вічного блаженства. Отже, цей натуральний додаток селянського підношення переходив до Бога вже не через попівські руки, а через попівські утроби – і те, як саме відбувався в цьому випадку розподіл вжитого харчу між Богом і попом, залишалося великою таємницею, як кажуть, відомою тільки Богу. Людям же було відомо лише те, що залишки такого розподілу після попа були точнісінько такими ж самими як і після звичайних людей.

Одне слово, фінансово-матеріальні стосунки між попами та їхнім небесним начальством хоч дуже цікавили селян, все ж так назавжди й залишалися священною ніким не розгаданою таїною. Головне ж, ця таємниця ніяким чином не звільняла від обов’язку постачання харчами священних попівських утроб.

І, як вже було зазначено, й пращур Славка Пузика, не маючи ніякої змоги відмовитися від обов’язку підношення, напередодні хрестин звечора почав готувати цей подарунок батюшці. Відклав відразу досить пристойну суму грішми, поливши при цьому слізьми кожен, раніше вже политий потом п’ятак, котрий тепер мав так легко перейти в чужу кишеню.

Потім склав у кошик приготовані його дружиною наїдки: пляшку горілки, смажену курку, кільце ковбаси, шмат сала, пироги і ще декілька смаколиків, які для самих Пузиків були справжніми делікатесами, бо поласувати хоча б одним із таких блюд вони могли хіба що на якесь велике свято. Ясна річ, що під час складання смачного, запахущого кошика з кожним новим вдиханням цього райського «благовонія» і з кожним новим поглядом, кинутим на цю незрівнянну їстівну красу щасливий Пузик-батько ставав усе менш і менш щасливим від відсутності навіть якогось натяку на відповідь на гірке запитання про те, як міг Господь Бог допустити таку величезну несправедливість, що вся оця їстівна краса і велич, добута тяжкою працею, безповоротно проходить як повз власний рот Пузика старшого так і повз роти всіх його домочадців.

А треба сказати, що домочадців у не такій вже й великій оселі цього щасливого батька було не так вже й мало – Пузик-батько разом зі своєю дружиною вже мали досить таки багато дітей як чоловічої так і жіночої статі, точну кількість яких ми не будемо тут наводити, адже їх точну кількість навряд чи знали й самі Пузики-батьки: не всі діти в ті, малознайомі з медициною, часи виживали, й зібрати всіх їх в одному місці одночасно, щоб перерахувати, було неможливо.

Але все ж точно можна сказати, що дітей у цих Пузиків було багато, і більшість із них зібралася в хаті під час священного дійства складання кошика з наїдками на хрестини свого новонародженого братика. І, я думаю, ніхто не сумнівається в тому, з якими почуттями всі ці маленькі й вже не дуже маленькі Пузики спостерігали за неймовірним видовищем, вдихали прекрасні запахи, леліючи в своїх дитячих мріях нездійсненну казку споживання цих ласощів і не встигаючи ковтати слину.