Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– Джентльмени! Ми плідно попрацювали, виголошую нараду закритою, ходімо вечеряти! – промовив Люцифер і підвівся.

Тричі ударив гонг.

– Ходімо, ходімо, – весело загомоніли лицарі, встаючи.

– Ні! Ніхто нікуди не піде! Я ще не сказала свого слова, і хоч сиджу я окремо від вас, джентльмени, і віскі ви забули мені запропонувати, та я не забула про свої права і власну гідність! Тому сядьте і, будьте ласкаві, вислухайте першу даму Пекла, з вашого дозволу! – розгнівано, гордовито закричала відьма Гертруда і підвелася з крісла.

– Бісова лахудря… Так хочеться їсти, з’їв би дракона, – тихенько поскаржився Фобос Сатані, – ну, нічого, покажу я їй її права!

Лицарі сіли, повернули роздратовані обличчя до Гертруди. У неї було два ока – чорне і їдко-жовте. Вона була відьмою найвищого класу, дуже косоокою, тому, коли вона косила у злобі чорним оком, здавалося, що по шкірі повзає бридка комаха, а коли їдко-жовтим, здавалося, що та комаха залізла під шкіру.

Гертруда «вчепилася» у лицарів обома розлюченими очима, з’їдаючи їх прокляттями. І хоча, кожний про себе сказав слово-оберіг від відьминого зурочення, в одних засвербіло по шкірі, в інших під шкірою. Сатана скривився, почухав потилицю. На щастя, Гертруда розгорнула аркуш паперу.

– У мене скарга-пропозиція, читаю! Сатані, Володарю Пекла і Землі…

– Гертрудо, будь ласка, конкретно, без регалій, – перебив її Сатана.

– Добре, любий, – і відьма кинула на Диявола палкий погляд, – ми, вельми шляхетні дами Пекла, нагадуємо шановним лицарям Жаху, що, поки вони утопають у розкошах замку, ми, тендітні дами їх сердець, мерзнемо у нірках, в яких немає найпростіших побутових умов для життя і…

– Та про що ти говориш, Гертрудо? За планом до кожної нори підведено тепломережу, воду, каналізацію, – заперечив відьмі Вертлявий, і під її сверблячим поглядом закрутився котом, заїденим блохами.

– За планом! – передражнила Гертруда Вертлявого, скорчивши йому страшну пику. – Бісів ти плановик! Плани з життям не збігаються! За планом в СРСР у дев’яності роки мав бути комунізм, блін!

– Хто контролював будівництво нір для відьом… перепрошую, шляхетних дам? – поцікавився Сатана.

– Я, – тихо відгукнувся Скупий лицар.

Він був красенем, але щоб помітити його вроду, треба було довго і пильно вдивлятися у нього: вираз сірої посередності покрив обличчя Скупого так щільно, як ковдра густого пилу старий комод на горищі. На ньому був благенький, дешевий костюмчик, засмальцьований на ліктях, сідницях та колінах до непристойності.

Сатана ледь скосив на Скупого очі, і по Диявольських рисах прослизнула огида.

– Поясни, у чому річ, – похмуро звелів.

Скупий обережно підвівся:

– Дорогі товариші! Економіка повинна бути економною, а щоб відьмам краще жити, їм треба краще працювати, лише тоді відбудеться прискорення процесу прискорення!

– Бісів жмот нахватався у Зоні жаргону вісімдесятих, щоб корчити перед нами тупого комуняку, а сам геть запліснявів від скупості, скнара! Та який же порядний лицар економить на жінках?! Ось взяти, наприклад, мене: саму дешеву повію шмагаю батогом за двісті євро! Ти б за ці гроші удавився! – з почуттям викрикнув Фобос.

– Тепломережа працює півгодини на добу, а вимитися я не встигаю, намилюся, а води вже немає! – поскаржилася Гертруда і з пристрастю покосилася на Сатану їдко-жовтим оком, – Люцифере, полум’яний мій, розважся зі мною нічку у моїй крихітній нірці і переконаєшся, що я говорю правду!

У Сатани нестерпно засвербіло вухо.

– Ти дуже люб’язна, Гертрудо, та в цьому немає потреби, я вірю тобі на слово.

Він повернувся до Скупого.

– Я так розумію, Скупий, що ти нажився на будівництві нір, поповнив свої і без того безмежні скарби. Ну що за радість тобі сидіти на скринях, ти ж не вмієш насолоджуватися життям, не знаєш, як приємно витрачати гроші на жінок, на подарунки, на розваги!… І навіть на допомогу жебракам, – виказав Сатана і кинув на Скупого презирливий погляд.

– Жебракам? Мені не почулося? – глузливо перепитав Его Самозакоханий, милуючись собою у кишенькове люстерко. – Справжня насолода – витрачати гроші на найближчу і найдорожчу у світі особу – на себе!

– Думаєте, я не знаю, що таке насолода?! – раптом увійшов Скупий у екстаз. – Та що ви, транжири, розкидаючись грішми, як сміттям, розумієте у справжній насолоді?! Я умію насолоджуватися від самого усвідомлення, що володію, а ви всі – ні! Ви не знаєте, що це за щастя – накопичувати і накопичувати, нічого не втрачаючи!