Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Дон Жуан не договорив, бо раптом все Пекло, до кожного його прошарку, дрібно затремтіло від кінського іржання і гулкого цокоту копит.

– Браво, Дон Жуан! Йому сподобалось твоє порівняння, забрикалося! – вигукнув Сатана у сумному Диявольському захваті. – Та якщо Пекло – дикий кінь, то я той вершник, що приборкає його!

Зал сповнила мертва тиша, лицарі Темряви напружено переглянулися, зненацька «ожив» Фобос.

– О да… да, еще чуть-чуть, – зашепотів він з пристрастю збожеволівшого від пестощів коханця, він передчуття близького рішення у його зелених очах розгорілося вогнище, він шалено зашкрябав кігтем по паперу, – О, да!… Есть! Я кончил, и как! Всё сошлось, сошлось в точке поглощения! – він полегшено зітхнув, геть щасливий, відхилився на спинку крісла, здивовано поглянув на зібрання за столом. – Якого біса я тут сиджу серед вас? Це що, нарада?

– Так, хлопчику мій, поки твій мозок отримував оргазм, ми обговорювали пекельні проблеми! – гнівно кинув йому Люцифер.

– Хочеш мене завести? Іди до біса, Сатано! Мені занадто добре, щоб зараз з тобою битися, – зневажливо відгукнувся той.

– Занадто добре ніколи не буває! – зауважив Євген, йдучи від дверей до столу.

– Твоя правда, я страшенно зголоднів! Ходімо снідати, чи вечеряти… Що там у нас? І до дідька кудлатого всі пекельні проблеми! – невимушено запропонував Фобос.

– Не корчи з себе дебіла! – гримнув Сатана. – Пекельні проблеми можуть відіслати нас усіх до дідька, а ми їх – ні!

– Ти таки дістав мене, Герр Люц! Дістав із самісінького дна мого бідного, доброго серця! – драматично викликнув Фобос. – Між тим Пекло висунуло перед нами одну єдину проблему, простеньку, як мозок Шарика, з Вашого дозволу, генію Євгенію!

– Зарозумілий ти покидьку! Та що ти знаєш про мою роботу, про мої ідеї, наміри?! – підвищив голос Євген і розшарівся від обурення.

– Годі! – різко обірвав Сатана початок сварки. – Твої пропозиції, Фобосе?

Геній Фобос огорнув товариство за столом поблажливо-лагідним поглядом сестри милосердя і посміхнувся лицарям Жаху, як та посміхається до бідолашної юрми діток-калічок. Сатана, стримуючи шалений гнів, подумки виматюкався.

– Отже, любі друзі мої, – почав Фобос, правдиво імітуючи вчителя у класі недорозвинених учнів, – всі ми знаємо, всі, навіть Хам та Лінивий, що Пекло залежить від Землі і змінюється вслід за нею, але не встигає. Не встигає знищувати всіляку босоту, що без нашого дозволу перетинає кордони Чистилища! Потрібні кореляції пекельного простору і часу відносно Землі. Хоча, часу і не існує… але це вже занадто складно для вашого розуміння, занадто… – і, увібравши душею запеклу лють усього Чорного Янгольства, Фобос розважився хрипким веселим реготом. – Монстри-прибульці, пригоди в прошарках – наслідок розбалансування пекельного виміру. І ти, Герр Люц, це знаєш не гірше за мене. Що тут обговорювати? На що гаємо час, якого немає? Давай збалансуємо Пекло удвох після вечері за пляшкою віскі, Герр Люц!

– Утрьох, Євген приєднається до нас, а ви, джентльмени, приготуєте нам всю необхідну інформацію…

– До речі, оця карта, що я щойно склав, теж буде нам у пригоді, – безцеремонно перебив Сатану Фобос, закурив цигарку, затягнувся, – вся інопланетна сволота прибуває до Пекла трьома шляхами, я їх обчислив, влаштуємо пастки на їх шляхах. Певен, ми приємно здивуємо цю брудну босоту, джентльмени!

Відхилившись на спинку стільця, Фобос жадібно ковтав дим міцної цигарки, єдиним енергійним видихом могутніх легень він виштовхнув з себе хмарку диму, що зависла над столом. Хмарка мала чіткі обриси інопланетянина.

– Ти таки геній, Фобосе! – у захваті вигукнув Альфонс. – Саме такої форми даму знайшов я сьогодні у своєму ліжку, джентльмени. Уявіть собі мій жах, вона була такою слизькою, холодною, і вся дрібно тремтіла від збудження. Не встиг я як слід прокинутися, як відчув, що відгукуюсь на її інопланетну пристрасть. Це було так… так… Джентльмени, дайте ковтнути віскі!

Чорне Лицарство вибухнуло реготом, Гертруда в огиді скривила вуста. Лише Скупий ніяк не зреагував, впродовж засідання Пекельної Ради він не вимовив жодного слова, бо знав, що мовчання – золото.

Скупий лицар Темряви не був дурнішим за інших, скоріше навпаки. Бувало, потрапивши у халепу, лицарі Жаху йшли до нього, він розтуляв рота, давав їм розумні поради і навіть втішав, але за солідні гроші.

Тим часом, вволю нареготавшись, Кривавий жбурнув в Альфонса пляшку віскі. Той перехопив її, відкоркував, відпив. Пляшка помандрувала колом, від лицаря до лицаря. Не пили лише Скупий та Гертруда. Їй забули запропонувати, а Скупий відмовився сам, бо вічність піклувався про своє здоров’я, а останнім часом дуже уважно стежив за рівнем холестерину у своїй крові.