Діма позіхнув і повернувся у коридор по ключ від гаража. Знову вийшов на поріг.
– Сюди, тут переноска є! – гукнув їм Діма, зайшовши до гаража першим і ставши між задньою стіною і своїм стареньким БМВ.
Увімкнув лампу.
Вантажники обережно опустили валізу на бетонну підлогу. На ручці все ще баламкалась багажна бірка з кодом аеропорту призначення – Відень.
– Стамеска є? – поцікавився в господаря вусань Борис.
– Зараз глянемо! – Діма відійшов у куток, де стояла дерев’яна скринька з інструментами.
Вийняв стамеску й молоток.
– Шкода ламати, – зітхнув, стаючи навпочіпки.
– Та не шкодуй. Літати з нею все одно не можна, запах лишиться, і біля неї кожен собака брехатиме!
Діма підставив стамеску гострим краєм до кодового замка. Вдарив молотком, і замок тріснув навпіл.
Борис і Женя всміхнулися у передчутті розкриття таємниці.
Діма підняв накривку валізи. У ніс йому вдарив віддалено знайомий солодкавий запах.
Згори лежала картонка, під нею – гофрований пакувальний папір, а далі – щільно поскладані однакові пуделка, кожне розміром із сигаретну пачку. Одна з коробочок виявилася підмоченою. Діма її розкрив. Обережно видобув з неї розбиту ампулу. Опустив її собі під ноги і тут же вийняв з пуделка ще одну, цілу, наповнену ледь каламутною рідиною. Простягнув її Борисові.
Той підніс ампулу до лампи-переноски, глянув на світлі.
– Без надпису! – здивувався вголос і передав своєму товаришеві.
Женя й собі покрутив у руках ампулу, стенув плечима й повернув Борисові.
– Хер його знає, що це таке! – замислено мовив Борис і перевів погляд з ампули на господаря гаража. – У тебе лікар знайомий є?
Діма замислився. Фельдшер серед знайомих був, та й ветеринар так само, він якраз торік їхню кішку від запору лікував.
– Ні, нормального лікаря немає, – відповів він.
Боря обережно відламав кінчик ампули й підніс її до носа. Принюхався.
– На валер’янку схоже, – сказав він.
– Зараз перевіримо! – Діма пішов до будинку й повернувся з котом Муриком у руках. Опустив його на підлогу біля валізи й поставив перед ним тарілку з закам’янілим шматочком сала. Далі щиглем шпурнув сало у ближній кут гаража, а на його місце витрусив вміст ампули.
Боря розламав ще одну ампулу, і кількість каламутної рідини в тарілці подвоїлась. Чоловіки уважно дивилися на кота.
Мурик роззирнувся довкола, нахилився над тарілкою, лизнув каламутної рідини, аж зненацька присів на задок і завмер у цій дивній не котячій позі, наче дресирований собака, який почув команду «Сидіти!». За мить передні лапи також зігнулись. Він ліг і заплющив очі.
– Невже валер’янка?! – розчаровано запитав Боря.
Мурик раптом підвівся, обвів усе п’яним поглядом і неквапом рушив до гаражних воріт.
– Це не валер’янка, – проказав Боря. – Валер’янка котів радісно вставляє.
Він хотів було ще щось додати, але в ту ж мить знадвору долинув чийсь крик, механічний ляскіт і котячий вереск.
Діма кинувся до виходу. Двоє вантажників за ним.
Те, що вони побачили, змусило їх на момент завмерти. Просто перед гаражем валявся велосипед. Метри за два від нього, поряд з Борисовим «пасатом», обличчям донизу лежав чоловік у вовняному спортивному костюмі й лижній шапочці на закривавленій голові. А кіт Мурик, дивно тягнучи задні лапи, намагався заповзти в сад через вузьку щілину між парканом і землею.
– Цього до гаража! – скомандував Борис.
Велосипедиста затягли досередини. Потім туди ж занесли й велосипед.
– Живий? – спитав Діма у Борі, який нахилився над постраждалим.
– А хер його знає, – Боря саме обшукував велосипедиста. Вийняв з кишені його спортивних штанів гаманець. У гаманці, крім дрібних купюр, лежала повістка до суду. Вусань-вантажник уважно вивчив її, і на його обличчі заграла хитра посмішка. Він поклав гаманець на місце, залишивши повістку собі. Далі вийняв іще одну ампулу, розкрив її й вилив каламутну рідину просто до рота велосипедистові. Той захрипів, розплющив повіки.
– Ти диви, дихає! Ну нічого, адреска його в нас уже є, – Боря показав Дімі повістку. – Я до нього завтра зайду, скажу, що знайшов її на вулиці. Заразом гляну, як йому після сьогоднішнього ДТП!
– От голова! Відразу й не скажеш! – Діма подумки здивувався винахідливості вантажника.
Невдовзі Боря і Женя винесли велосипедиста надвір і посадили його на землю, прихиливши спиною до сусідського паркана. Поряд кинули його велосипед. І поїхали геть, пообіцявши повернутися наступного вечора.
Читать дальше