Андрей Курков - Нічний молочник

– То в чому ж твоя провина? – запитав Діма, коли Валя нарешті заспокоїлась і повернулася до кімнати, щільно зачинивши кухонні двері, щоб Мурик не зміг вийти в коридор до худого.

Валя зітхнула, сіла у фотель.

– Налий мені чарочку, – попросила.

Діма вийняв пляшку самогонки-кропив’янки. Налив дружині чарку. Вона вихилила її одним духом.

– Я тоді до церкви ходила, за повернення Мурика молитись. А коли молитва не допомогла, пішла до екстрасенса. Вона мені й сказала, що живий Мурик, але провалився до глибокої ями й не зможе звідти вибратися, поки до тієї ями ще чогось не кинуть. А ще сказала мені, що я голос Саваофа вві сні чутиму. І голос цей промовлятиме: «Він повернеться!» А я повинна рахувати, скільки разів він ці слова скаже. І тільки-но я тринадцять разів його почую, Мурик повернеться. Ну, я їх, ці слова, лише сім разів уві сні чула. А потім ти сам його знайшов… Екстрасенси ж від диявола. Виходить, я одночасно і в Бога, і в диявола допомоги просила. От і сталося так, що одного Мурика нам Бог повернув, а іншого – диявол.

Діма спробував збагнути щойно сказане дружиною, але не зміг. Мабуть, усе через безсонну ніч. От і обличчя його через мисленнєву невдачу насупилося, стало сердитим.

– Тобто це один і той самий кіт, лише різними шляхами нам присланий, – додала Валя.

– Ти що, в секту пішла? – перелякався Діма, вперше почувши від дружини дивні довгі речення.

– Я лише двічі була, – зізналася Валя. – Думала, це поможе Мурика повернути…

Діма подивився на Валю скляним поглядом. «Чи не з’їхала вона з глузду?» – подумав він.

– Я до гаража піду, мені треба самому побути, – сказав він і вийшов у коридор.

Уже всівшись у своєму затишному, але все-таки холодному гаражному куточку на маленьку дерев’яну лавочку і ввімкнувши саморобного електронагрівача, Діма хлюпнув і собі чарочку самогонки, щоб зігрітися і зібратися з думками. Пригадав у деталях той день, коли вантажники привезли валізу. Згадав, як Мурло нализався рідини з ампули й вибіг з гаража просто під колеса велосипедиста.

«От я його зараз перевірю!» – вирішив він.

Пішов додому, взяв схудлого кота разом з ганчіркою, на якій він лежав. Приніс до гаража. Випив іще чарку, а далі вийняв ампулу з коробки, відламав їй кінчик і витрусив вміст на тарілку, до якої примерзла недоїдена шпротина. Поставив тарілку перед котом. Той повів носом. В очах заграли вогники. Гарячково підсунувся до тарілки й вилизав усе до останньої краплі.

Діма, що спостерігав за котом, лише хмикнув. Коли б це була звичайна валер’янка, будь-який кіт на неї б накинувся.

«Може, піти й зазирнути в той колодязь? Ану ж і цей – самозванець?» – подумав він, але відразу заперечливо хитнув головою на таку думку.

Не хотілося йому зараз нікуди йти.

Наступний ранок в Ірини почався теж солодко, як у дитинстві. Вона лежала під однією ковдрою з Ясею майже до дев’ятої ранку.

Вхідні двері за цей час кілька разів скрипнули, відчиняючись і зачиняючись. Мама виходила годувати курей. Вставати Ірині не хотілося. Зате захотілося шоколаду, і вона вийняла принесену Єгором плитку «Оленки». Розгорнула її, прислухаючись до солодкого шелесту фольги.

Чи то від ніжного гіркувато-щемкого смаку, чи з якоїсь іншої причини, а може, й зовсім без причини, їй згадався Маріїнський парк і невисокий бірюзовий палац за чорними стовбурами дерев. І хрускотіння снігу під ногами згадалося.

І хоч тепло їй було під ковдрою і затишно, як ніколи, а спогади про парк трошки вкололи. А тут ще й груди болять. Не п’є Яся стільки молока, скільки у маминих грудях набирається.

За вікном зупинилася автівка.

«Єгор!» – зраділа Ірина.

Квапливо, але обережно, щоб не розбудити Ясю, встала з ліжка. Одягнулася. Визирнула у вікно.

Ні, не Єгорова машина стоїть за парканом. У Єгора червона, а ця чорна.

Стук у двері.

– До тебе хто-то? – запитала, зазирнувши до кімнати, мама. – Я піду, одкрию.

– Ірина Анатоліївна вдома? – пробасував незнайомий чоловічий голос.

– Дома, дома вона, – відповіла мама.

– Скажіть, хай збирається!

Мама влетіла до Ірининої кімнати перелякана.

– Там двоє бритоголових, як з «Бандитського Петербурга», в чорних пальто, – тихо забідкалася мама. – Видно, когось важного обидила. Може, міністерську дитинку без молока оставила?!

Ірина квапливо вдягалася. Материн переляк передався їй. Руки тремтіли, ноги в теплі коричневі колготи ніяк не влазили. Минуло щонайменше десять хвилин, поки вона вийшла в коридор.