Array Сборник - С Байроном в XXI век

Специальная номинация «Классика литературы на языках народов СССР». На украинском языке. Рассказ.

Я лишився майже всіх друзів не тому, що зробився туговухий в армії після невдалого приземлення з парашутом, а через алкоголь. Раніше я теж не дуже жалував «зеленого змія», а тепер охолов до нього настільки, що, коли траплялося застілля з приводу і без, пив тільки те, що було безалкогольне на столі. Виходить, що травма дала мінус не тільки в барабанні перетинки, але і в дарах Вакха. Якщо від першого не можна радіти, то друге мене цілком влаштовувало.

Після довгого лікування і вимушеного неробства в госпіталі мене виписали відразу на громадянку, тобто достроково комісували з армії. Довелося відростити довге волосся, щоб закрити шрами від безлічі хірургічних втручань і заодне замаскувати слуховий апарат за вухом.

На честь приїзду сина мої батьки влаштували пишне гуляння, запросивши родичів та друзів. Перед першой чаркой реакція гостей на моє потягування лимонаду булла традиційна: «Щасливий той, хто вина не п'є, тому пий воду – вода не збентежить розуму», а вже десь після третьої: «Не п'єш – отже хворий, або падлюка». «Я не хворий!» – доводилося миттєво реагувати мені, що викликало дружню сміхотню: «Ха-ха, тобто…».

Друзі, однак, на свої гулянки запрошували. Щоб дуже не вирізнятися, почав симулювати вживання, адже для веселощів у мене і свойого захвату вистачало. Згодом цей номер перестав проходити, і мене все рідше закликали на вечірки, мовляв, п'яному гусаку твереза свиня не товариш. Я не ображався, бо знав, що п'яний тверезого не любить, як дурний розумного. Залишився один щирий прѝятель – Серьога, якому було по цимбалах п'ю я, чи ні.

Молодий організм вимагав жіночої ласки, і ми з другом занадилися в гуртожиток до двох пóдружок, які навчалися на останньому курсі універу і жили разом в одній кімнаті. Я своєї Наталі відразу зізнався, що є проблеми зі слухом, та й як тут сховаєшься, якщо носиш завушника. Вона поставилася з розумінням, і ми зустрічалися більше півроку. Коли мені здалося, що ангел кохання нанизав на свою стрілу серця нас обох, я одягнувся пристойніше, купив квіти і пішов робити пропозицію.

Стукаю в двері. Відкриває Тетяна – дівчина мого друга – і сама така вся вже зібрана на валізах, а в очах журба.

– Наталка поїхала з Сергієм, – з сумом в голосі повідомила Таня, коли я увійшов. – Її розподілили в сусідній райцентр, а у Сергія там бабуся живе, і він обіцяв допомогти Наталці з житлом на перший час.

Знетямлений я плюхнувся на стілець нібито мене підстрелили. А Танюха ще «контрольний постріл» зробила:

– Наталка просила передати, щоб ти не шукав її, бо вона вважає, що від тебе будуть глухі діти.

– Які там глухі діти? У мене ж глухота не спадкова. – пробурмотів я. – Це Сірий подбав… я давно помітив, що він на Натку око поклав.

У кімнаті повисла бездонна тиша – ні голосу, ні зітхання. Це було схоже на тишу після розкриття парашута. Гуркіт мотора гвинтокрила, свист у вухах від вільного падіння все йде, залишається тільки розчинення в повітрі.

Мені здалося, що я не на стільці сиджу, а лечу вниз і від цього мене трохи нудить.

– Я теж з'їжджаю на квартиру, – пролунав звідкись здáлека голос Тетяни. – Навчання закінчилося, і мені треба звільнити казенну кімнату. Ти зарадиш мені з валізами?

– Звичайно допоможу, – прийшовши до тями промовив я, крутячи в руках букет квітів.

Танюха одразу збагнула:

– Зараз принесу банку з водою, і залишимо квіти новим мешканцям.

Поки Таня поралася з букетом, під'їхало таксі. Ми завантажилися, і я супроводив дівчину до самих дверей її нового житла.

А через пару місяців ми одружилися. Зараз у нас ростуть двійнята, до речі, обидва чудово чують. Серьогу поки не зустрічав, але якщо перестріну, подарую йому велике мерсі!

Профессиональный переводчик, автор текстов крупной и малой прозы в жанрах городское фэнтези, детектив, нуар, киберпанк.

Финалист международного конкурса Open Central Asia Book Forum & Literature Festival 2014 Евразийской Творческой Гильдии (Лондон) с англоязычной версией романа «Хрустальный сад».

Моросящий дождь стекал с надвинутой на глаза шляпы. Эхо шагов по булыжной мостовой глухо отдавалось в сырых полутемных переулках. В памяти яркими вспышками плясали воспоминания прошедшего вечера.