Леся Базылева - В поисках утраченного счастья, або Магія загубленого селища

Я был скептиком и не верил ни в целителей, ни в экстрасенсов. Всегда считал их шарлатанами и мошенниками, хорошо владеющими приёмами психологического воздействия, играющими на чувствах людей, но высказывать своё мнение не стал.

– Не віриш? – усмехнулся Олекса, заметив мой взгляд. – Я і сам би не повірив, якби своїми очима не побачив, що вони виробляють інколи.

– Но они же и гадости всякие могут делать людям? – поинтересовался я.

– Ні, то відьми зло всіляке витворяють. Але я вважаю, що кожне зло має своє джерело, воно не народжується на порожньому місці, йому передують певні події, які звичайну людину схиляють до темних сил, відвертаючи від Світла. От якщо спати не хочеш, можу розповісти тобі одне оповідання про відьму з твого села, яка страх на всіх мешканців наводила багато років.

Несмотря на скептицизм, я с детства любил слушать такие истории. Конечно же, мне была интересна байка Олексы. Устроившись поудобнее, я попросил Марийку принести нам по стаканчику глинтвейна, но Олекса, разгладив свои казацкие усы, скомандовал:

– Доню, неси медовуху, хай глінтвейн дівчата п’ють.

Марийка поставила на стол стеклянный графин с жидкостью янтарного цвета и две рюмки. Мы опрокинули по рюмашке. Медовуху ранее пробовать мне не доводилось. Она оказалась весьма приятной на вкус, легко пилась, но, судя по обжигающему эффекту, была довольно крепким напитком.

Олекса прокашлялся, прочищая горло, и начал свой рассказ.

Щоб зрозуміти, хлопче, лють тієї жінки, треба знати велику передісторію, яка розпочалася геть-геть давно, ще на початку минулого століття. Мені колись батько її розповідав, а я тобі.

Жив у тому селі чоловік – Микола, був грамотний, що рідкістю було для тих часів. Громада призначила його сільським писарем – почесна посада, бо староста та писар – найважливіші люди на селі були.

Досвідчений писар деколи фактично керував селом. Об’єм писарських обов’язків був дуже великий. Йому потрібно було готувати відомості про перспективи на врожай, про кількість земель у власників, наявність зернозбиральної техніки, млинів, рогатої худоби й коней. Складати різноманітні звіти про рух народонаселення, про сплату податей, платежів і внесків селянами. Підготовка справ для слухання в судах теж покладалася на писарів. А отже нерідко від кваліфікації писаря залежала доля людей, що, певна річ, совісну людину обтяжувало додатковою відповідальністю. Багато хто прагнув задобрити писаря різними баришами. Жадібні й нечисті на руку люди використовували цю посаду як джерело досить швидкого збагачення. Але то не про Миколу – він був взірцем порядного, непідкупного чоловіка, в Бога вірив та по Божому закону жив. Розумів потреби людей і завжди заступався за скривджених багатіями незаможних селян. Не лише через обов’язки, а й за велінням серця допомагав односельцям у вирішенні їх життєво важливих справ, щиро й шанобливо ставився до них, чим заслужив повагу та добру славу. До того, як Микола посів цю посаду, в селі школи не було. Найближча знаходилася за десять кілометрів, здебільшого, батьки дітей туди не пускали. Він доклав чимало зусиль, щоб відкрити в своєму селі однокласну школу з трирічним строком навчання та особисто в ній викладав.

Мав Микола дружину Палажку та двох дітей: сина Гриця та доньку Ярину. Жили вони в злагоді та любові.

Гриць із пуп'янка обдарований Богом був. Знав наперед усе, що станеться та так детально, що деколи лякав батьків цим. Бувало, біжить до матері й каже:

– Мамо, мамо! На стіл накривайте, тато з поважними дядьками до нас їде.

– Звідки ти взяв?! – дивувалась Палажка вигадкам дитячим.

– Знаю і все! – сердився малий, а розтлумачити, звідки знає, не міг.

Не минало й десяти хвилин, а батько й справді в дім гостей вів.

Стали з часом прислухатися до слів малого і, треба сказати, не раз він біду від сім’ї відводив.

Тільки писати навчився, попросив у батька зошит купити. Записував у нього молитви різні. Бувало, захворіє якась худоба, він зошит візьме, молитву вибере, руками водить, молитву шепоче – тварина засинає, а на ранок як і не хворіла. Прознали люди в селі про це Грицеве обдарування, почали до нього худобу хвору водити та дітей малих із всілякими негараздами.

Дорослих батько Грицю не дозволяв лікувати, говорив:

– Синку, малий ти ще, сили тієї не маєш, щоб зло людське від добра відрізнити. Зміцнієш духом, не відпустить тебе жага людям допомагати – значить, так тому й бути.