Раїса Плотникова - Реквієм для Рози

Здесь есть возможность читать онлайн «Раїса Плотникова - Реквієм для Рози» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Жанр: foreign_contemporary, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Реквієм для Рози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Реквієм для Рози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Основна історична складова «Реквієму для Рози» – старі листи. Актриса колишнього театру Садовського, піаністка, пише коханому послання в безвість, змальовуючи жахіття свого існування у Києві на початку 30-х років ХХ століття. Чекісти змушують її працювати прибиральницею і після допитів замивати криваві сліди катувань у підвалі «черезвичайки», а пізніше – супроводжувати знущання над людьми грою на піаніно. Уже в наш час ці листи майже столітньої давності потрапляють до рук скромного доцента, викладача історії. У вирі сучасного життя він іде слідами авторки пожовклих аркушів, переживає власну драму, шукає паралелі в подіях минулих років і знаходить своє кохання вже у круговерті Революції Гідності.
Хто така Роза, яку роль вона відіграла в житті юної актриси-піаністки і як переплелися складні перипетії життя героїв минулого і сьогодення, ви дізнаєтеся із нового роману Раїси Плотникової, який отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавця» на міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова-2016».

Реквієм для Рози — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Реквієм для Рози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вона не промовила – вона заплакала по-бабському, гірко, з надривом, аж затужила. І мені стало шкода її… І себе.

Пристрасть до оковитої й розбещеність – ці грішки ніколи не здавалися мені найтяжчими, бо ними людина не просто карає саму себе – є у цьому й незаперечний елемент кайфу. Найстрашніші вади завжди за ширмою – їх важче розгледіти. Чорна потвора заздрості може загризти на смерть кого завгодно, залишаючись непоміченою, а от про насолоду від того можна посперечатися. А чого вартий хист до написання доносів та наклепів, достеменно відає тільки той, кого живцем поховали. Та хіба ми знаємо всіх віртуозів чорного пера, всіх потаємних вбивць, які чинять підлість по-тихому? Ось де гріхи підвладні одному Господу!

Але так я думав колись, іноді думаю й зараз, а тоді, коли дружина зізналась, я забув про справжні гріхи, і мені здавалося, що небо гахнуло мене по самісінькій маківці чорною хмарою, яка зірвалася, бо за мить обернулася на каменюку. Отож каміння давило в грудях і падало на голову одночасно. Треба було негайно розрідити внутрішню й зовнішню субстанції, щоб не відчувати себе розчавленим заживо.

Я розрідив. Мій довготелесий і вічно нетверезий друг до гробу Стас дав мені прихисток у своїй однокімнатній печері, яку за тиждень ми успішно перепрофілювали на склад склотари. Тоді добре пилося вдвох.

Я приходив до нього з двома пляшками дефіцитного пійла, яке робилося з соснових відходів і якоїсь поганої нафти, а носило благородну назву «Пшенична», і ми розпочинали інтелігентне застілля з інтелектуальними дебатами, яке продовжував і завершував самогон Стасової сусідки. Ми плавно переходили в дикий запій, головне завдання якого – чим завгодно, аби напитися.

– Слухай, Іване, – починав свій нескінченний монолог Стас, – коли я вчився на факультеті… Ні, тоді я воював у Афгані… У нас була класна вівчарка, але та сука любила горілку. Ти не повіриш, тут самим не вистачає, а вона тільки почує, що десь запахло, вже тут як тут, і такі вихиляси хвостом крутить, так скиглить, що не пригостити ту п’яницю просто неможливо – душа лусне від співчуття. Я не знаю, яка наволоч привчила тварину до оковитої…

Я вже сто років не зустрічав Стаса на вулицях Києва, по яких він раніше тинявся без діла, і не наштовхнутися на нього – могло означати тільки те, про що вголос важко казати. Мені не хотілось вірити, що з ним трапилося найгірше, хоча те трапляється з усіма. Колись трапиться й зі мною, і, може, хтось тоді теж подумає, що не бачив мене сто років. І вже ніколи не побачить.

Стас говорив багато й іноді змістовно, але частіше про себе любого, його монологи були схожі на броунівський рух, та про що б не йшлося, все закінчувалося розповіддю, як один доктор філологічних наук колись у своїх мемуарах згадав свого учня, тобто Стаса, і тепер та книга лежить ось де, на столі. І йому начхати, що поряд на газеті – кишки з оселедця й цибулина кружальцями, бо настільна книга – це та книга, яка завжди під рукою, а той абзац, у котрому – чорним по білому – прізвище, підкреслено жирною лінією, і сторінка закладена закладкою. Байдуже, що книга та вже замацана й пахне вінегретом і оселедцем під шубою водночас, бо вона таки настільна, а в Стаса – ще й застільна… Вона демонструється кожному, хто потрапляє до цієї кухні, навіть тому, хто зроду-віку в руках не тримав жодної книжки, окрім шкільного підручника, який під фінал було залюбки й з насолодою розкурено, тобто спалено, смакуючи сторінку за сторінкою. Ніхто з відвідувачів цієї кухні не знав, що ще, окрім прізвища Стаса, написано в тій вагомій з вигляду книзі.

Ми пили багато й ще більше курили.

«Ватра» – найдешевші цигарки того часу – допомогли написати мені кандидатську, але я на все життя залишився доцентом, бо далі треба було або кидати пити назавжди, або навчитися пити в самоті, чи просто перетворитися на зануду історичних наук. Пити в самоті я навчився, але до того часу в мене з’явилися специфічні відносини до світу: захотів відчути власну силу, а не силу посади чи звання, які обмежували й були сурогатом сили. Може, саме тому я сто разів кидав пити, і сто разів моя свідомість поринала у світ безуму, не боячись повернення до реальності, хоча я ніколи не міг знати напевне, що там далі…

А далі було таке, про що теж говорити не хочеться, але, щоб щось збагнути в цьому світі, щоб щось відчути до мозку кісток, треба вміти вивернути душу, принаймні свою власну, якщо чиясь так і залишиться темним лісом чи чорним ящиком, навіть опісля такого катарсису, який влаштувала моя люба дружина. Висповідати себе самого може кожен, але не кожен може відпустити гріх. Гріх – як велика доза наркотику, після якої відразу стаєш залежним.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Реквієм для Рози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Реквієм для Рози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Эльвира Плотникова - Игра стихий
Эльвира Плотникова
Эльвира Плотникова - Родственный обман
Эльвира Плотникова
Эльвира Плотникова - Игра в дракошки-мышки
Эльвира Плотникова
Татьяна Плотникова - Плетение из бумажных лент
Татьяна Плотникова
Татьяна Плотникова - Потолки своими руками
Татьяна Плотникова
Алла Плотникова - Консультируй и продавай
Алла Плотникова
Раїса Плотникова - Марго та сексот
Раїса Плотникова
Наталья Плотникова - Осиново
Наталья Плотникова
Наталья Плотникова - Серебряная пыль
Наталья Плотникова
Татьяна Плотникова - Как сохранить урожай
Татьяна Плотникова
Отзывы о книге «Реквієм для Рози»

Обсуждение, отзывы о книге «Реквієм для Рози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x