Array Антология: Соловецький етап. Антологія

Такі необережні, але сміливі слова, звісно, лише підштовхували чекістів до повного знищення ворога, який не кається.

Як вибивали зізнання у нафантазованих злочинах, демонструє свідчення одного з в’язнів: «Мені пропонували написати заяву ще до арешту, що я член УВО. Потім я все-таки піддався провокації, повірив наполегливим запевненням слідчого у те, що писати потрібно, оскільки цього вимагають інтереси партії і Радвлади. Нині я цілком усвідомив увесь розмах цієї справи, ненавиджу себе за малодушність і наївність… Вважаю, що Павло Постишев як головний махер цієї уявної справи УВО увійде в історію українського народу як найбільш відразливий, жадібно-кривавий погромник українсько-національної культурної сили, народної душі – інтелігенції. Історія не знає такого погрому на Україні. Усі інші арешти, зокрема, так званих троцькістів та інших, – це маскування поголовного погрому українських кадрів… Під гаслом єдино неділимого Союзу… захищається єдино неділима Росія».

Ось ще один уривок з доносу в квітні 1937 р.: «Гуцуляк розповідав, як Балицький і Постишев покликали до себе Чичкевича і запропонували йому писати про дії УВО у блоці з троцькістами. Чичкевич пішов додому і купив собі кілька пляшок горілки, випив, прийшов своєчасно, але нічого не написав. Тоді Балицький з Постишевим наказали його заарештувати і через деякий час викликали до себе в кабінет заарештованого Чичкевича, пригостили цигаркою. «Ну як, – запитують, – усвідомили? Будете говорити правду? Ви ж хотіли вбити…» Балицький показує на себе і Постишева. Чичкевич кивнув головою, склали протокол і далі вже він писав на замовлення слідчого».

У виступі на XII з’їзді КП(б)У у 1934 р. професора М.Чичкевича згадав В.Балицький: «Ми його допитували разом з П. Постишевим. Він дуже довго не говорив стосовно того, що ця форма (тобто тероризм. – Ред. ), цей метод боротьби застосовується організацією, він довго не зізнавався, що у тому, що такого роду директиву дано з закордонного центру, з Берлінського центру, але згодом, побачивши таку компанію, як Постишев і Балицький, вирішив зізнатись (аплодисменти)».

Опинившись у концтаборі, українці й надалі перебували під ковпаком, за ними стежили, фіксували їхні контакти і розмови. В одному з циркулярів зазначалося: «Пропонуємо усіх вище перерахованих ув’язнених взяти в агентурну розробку, встановивши за ними постійне стеження… З’ясуйте їхні зв’язки у таборі і поза ним, як ці зв’язки відбуваються, на якій роботі використовуються, ставлення до безпосередньої і громадської роботи. Вживіть заходів до припинення тенденцій до втечі. Надішліть на них ділові і політичні характеристики».

В агентурному повідомленні від 23 лютого 1937 р. читаємо: «Стає очевидним, що у Кремлі (тобто Соловецькому Кремлі. – Ред. ) існує українська фашистська організація». У березні 1937 р. таємний інформатор повідомляв: «Видно, що існує якась група… що згуртувалась як внутрішня еміграція і живе яскраво визначеним і глибоко вкоріненим фашистським духом».

«Та перед тим, як чинити розправу, режим мусив бодай формально її виправдати, – пишуть упорядники згаданого збірника. – Тому вирішили створити нові справи, тепер вже тюремні. І їх створили, поклавши в основу повідомлення інформаторів. Саме вони постачали «компромат» – відомості про настрої, розмови, оцінки, що їх висловлюють заплановані до знищення інші в’язні. І таку інформацію видобули, поклавши саме її в основу багатьох розстрільних справ.

Збереглась довідка з 1956 р., що виразно фіксує механізм, за яким здійснювались репресивні акції проти соловецьких в’язнів: «На осіб, які знаходились в ув’язненні у Соловецькій тюрмі, попереднє розслідування не проводилось, а за агентурними відомостями або за довідкою по старій слідчій справі виносились на засідання Особливої трійки, яка і ухвалювала своє рішення». Ці матеріали стали основою для тюремних справ, а також «розстрільних» протоколів засідання особливої трійки Управління НКВД по Ленінградській області, на підставі яких, власне, і відбулася каральна акція».

Незабаром після розстрілу тисячі ста одинадцяти політичних в’язнів розпочалася чистка в рядах соловецького начальства. Начальника Соловецької в’язниці Івана Апетера арештували 26 грудня 1937 р. і розстріляли в Москві 22 серпня 1938 р.

Його заступник Петро Раєвський начальником побув не довго – лише до жовтня 1938 р. Відтоді він працював начальником Новочеркаської в’язниці НКВД. 10 листопада 1939 р. його заарештували і невдовзі розстріляли.