Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

Познайомилися вони на коктейльній вечірці, яку влаштувала його фірма «Бойл, Карлтон і Сесслер» на честь відкриття нового офісу в нещодавно зведеній будівлі в Блайсдейлі. Міріам приїхала на вечірку з батьками. Її батько Артур Морріс був найвідомішим стоматологом Блайсдейла. Сенфорд Бойл відрекомендував Кевіна їй і її батькам, і відтоді вони кружляли одне довкола одного, приваблюючи одне одного усмішками та швидкими поглядами з протилежного боку кімнати, аж доки зійшлися. Далі ж вони говорили й говорили до кінця вечірки. Того вечора вона зголосилася піти з ним повечеряти, а потім у них розпочався швидкий, пристрасний і бурхливий роман. Менш ніж за місяць він освідчився.

Тепер, коли вони сиділи за барною стійкою «Ожинового заїзду», п’ючи за його успіх, Міріам роздумувала про те, як він змінився з часу їхньої першої зустрічі.

«Як сильно він виріс», – подумалося їй. Він здавався набагато старшим за свої двадцять вісім. У його нефритово-зелених очах і жестах, характерних для людини значно досвідченішої та старшої, були помітні зрілість, стриманість, упевненість у собі. Він, маючи понад метр вісімдесят на зріст і важачи вісімдесят кілограмів, був людиною не кремезною, а підтягнутою, спортивною та відзначався добре стримуваною енергійністю. Якщо треба, він дозволяв собі напади завзяття, та здебільшого витрачав сили розважливо.

Він був такий організований, такий здоровий, такий амбітний і рішучий, що колись вона кепкувала з нього, співаючи рядки зі старої поп-пісні: «І який здоровий духом він і тілом! Він у нас просто справжній молодець…»

– А розкажи мені, що ти насправді думала сьогодні, коли сиділа в суді. Невже анітрохи мною не пишалася?

– Ох, Кевіне, я не кажу, що тобою не пишалася. Ти був… майстерним, – відповіла вона, та все ніяк не могла викинути з голови нажахане личко тієї маленької дівчинки. Вона мимоволі згадувала мить панічного жаху в очах дитини, коли Кевін пригрозив розповісти всім, що вона робила в себе вдома з подружками. – Мені би просто хотілося, щоб ти зміг виграти цю справу якось інакше – не погрожуючи тій дитині викриттям… А тобі хіба ні?

– Звісно, хотілося б. Але я мусив це зробити, – відповів він. – До того ж не забувай, що Барбара Стенлі погрожувала таким самим розголосом іншим, шантажем примушуючи їх до свідчень.

– У неї був такий жалюгідний вигляд, коли ти на неї накинувся, – сказала вона.

Кевін пополотнів і нагадав їй:

– Я ж не висував звинувачень проти Лоїс Вілсон. Це зробив Марті Бом. Це він, а не я привів Барбару Стенлі до суду й піддав перехресному допиту. Я передусім мав захищати клієнтку і думати про її права та майбутнє.

– Але ж, Кевіне, що як вона підмовила інших свідчити разом з нею, бо боялася робити це сама?

– Тоді обвинуваченню слід було готувати справу інакше або протестувати, мені байдуже що. Це мене не обходить. Я ж казав тобі, Міріам: я адвокат, захисник. Я маю захищати, користуватися всіма доступними засобами – тільки так я виконуватиму свою роботу. Ти ж це розумієш?

Вона кивнула. Їй знехотя довелося погодитись. Він сказав правду.

– Невже ти хоч трішки не пишаєшся тим, як я тримався в суді? – знову спитав він, торкнувшись її плеча своїм.

Вона всміхнулася.

– У тобі пропав акторський талант, Кевіне Тейлор. Ти так рухався, поглядав на присяжних, вчасно ставив запитання й водив очима… – засміялася вона. – Хоч на «Оскара» номінуй.

– Це схоже на виставу, правда ж, Міріам? Я не можу пояснити, що зі мною коїться, коли заходжу до судової зали. Усе одно що завіса підіймається, а далі все відбувається за сценарієм. Здається, ніби майже не має значення, хто мій клієнт і що за справа. Я просто перебуваю там, а мої дії диктує сама доля.

– Як це слід розуміти: не має значення, що за справа і хто твій клієнт? Ти ж не став би захищати всіх підряд, так? – Він не відповів. – Так?

Він знизав плечима.

– Гадаю, це залежало б від того, яку суму мені запропонують.

Вона, примружившись, оглянула його.

– Кевіне, прошу, будь зі мною чесним.

Він підняв праву руку й повернувся обличчям до неї.

– Присягаюся говорити правду, тільки правду…

– Я серйозно, – сказала вона та опустила його руку.

– Гаразд, що таке? – Він знову розвернувся і нахилився над стійкою, взявшись за свій напій.

– Забудь про юридичний жаргон, роль обвинувачення, роль адвоката – про все це. Ти довів, що троє дівчаток брехали, добровільно або з примусу, чи принаймні справив таке враження, і я не заперечую, що Барбара Стенлі схожа на маніпуляторку. Та чи не чинила над нею насильства Лоїс Вілсон? Чи не скористалася з неї? Ти допитував її, а ще провів з Лоїс Вілсон дуже багато часу.