Наталія Довгопол - Прокляте небо

– А що, правда, – встромила свій ніс Райка. – Марія он завжди з кухні щось своїм приносить! Ця б теж могла сім’ї помогти! Хай би хоч вечорами шити з нами до хати приходила. А то спить на своєму горищі, як і в Бога за пазухою, а ми горбатимося всю ніч над шиттям!

Євка лиш мовчки зайшла в хату. Знявши із себе панський одяг і накинувши свою стару сорочку, вона запалила лучину. У ці дні Євка втомлювалася більше, ніж на жнивах у полі. Постійні кпини панночки, докори й повчання Веселини: принеси, подай, занеси… А ще так багато нового почутого на уроках, що голова йшла обертом! І арифметика, і історія, і польська, і латина… А вона ж навіть письма не знала, бо школи в їхній сільській церкві не було – пан вважав, що дітям-селянам не варто вчитися, щоб, бува, думати не почали. І він мав рацію. Бо вже за ці кілька днів Євка почала думати вдвічі більше від звичайного.

Жіноцтво всілося навколо столу, кожна взяла до рук вишивку. Степан і Максим засопіли десь по своїх кутках.

Лучина світила тьмяно, майже нічого було не розгледіти, але вишивка мала бути гарною, бо це ж на Спаса всі мали гарними прийти, у нових вишитих сорочках – кожна у своїй. А як вийде погано вишита – то що ж люди скажуть?

Тому матір походжала навкруг вишивальниць, і як у котроїсь виходив невдалий стіжок, то колола голкою – чи в руку, чи в коліно. Євці діставалося найбільше, бо з вишиванням вона не ладнала.

– Руки колоти не можна! – не витримала вона. – Княгиня заборонила…

– Ах, княгиня?! А рідна мати в хаті тобі не княгиня! – Стешка вхопила дочку за її куцу косицю й відхилила голову назад так, що Євка ледь стрималася, щоб не крикнути. – Що ще тобі княгиня говорить?

Євка терпіла мовчки. Кажуть, що материні побої не болять, але цього разу боліло дуже. І голова, і серце.

Коли вже пішли спати, Оленка повернулася до Євки, кліпаючи величезними карими очиськами й переплітаючи свою розкішну брунатну косу в один тугий колосок.

– Завтра вулиця. Підеш? Про тебе хлопці питали.

– Та не хочу, ліпше виспатися, ніж тих юродивих цілувати, – відмахнулася Євка, заходившись і собі переплітатися.

Її смоляне волосся росло повільно й постійно ламалося, тож доводилося підрівнювати, підрізати. Від того підрізання часом і стрічку не було куди вплести. Тому Євка воліла радше ховати його під хустками, ніж виставляти напоказ.

– Минулого тижня ти теж на забаву не ходила. Це тоді мамка тебе покарала, упоперек до ґанку прив’язавши? Ти прямо як Ісус тоді весь вечір хрестом провисіла!

– Не нагадуй, – буркнула Євка, затягуючи свою косицю.

– А Іван зі старшеньких про тебе питався!

– Той Іван все до мене тулиться, наче інших дівчат нема. Ясно ж, що він просто шукає когось, хто з ним легко під копицю піде.

– То Іван тобі не до душі? А хто ж тоді? Може, панич Ілля? Він такий нівроку, хоч і прищавий…

– Та годі тобі! Я на паничів не задивляюся!

– А даремно. Як візьме тебе заміж панич, то й ти станеш шляхтянкою.

– Ой, а ти багато знаєш селянок і служниць, які панями стали?

– Ну, знаю, що в нашого господаря пана Вітовського є коханка з Татарії, – змовницьки прошепотіла Оленка. – Він її з походу привіз і поселив у своєму маєтку у Василькові. Кажуть, вона гарна, як дика троянда! Приїхала вже з немовлям на руках, і Вітовський прийняв того байстрюка, як свою рідну дитину!

– Та ти що! Брешеш!

– Я сама його бачила! Він до нас в село приїздив на котресь зі свят. А ти думаєш, чого пана вже другий тиждень немає. Що, у Києві він, на війні з турками, чи може, у Василькові? Спробуй, запитай пані Серафиму!

– Не вигадуй! – Євка повернулася на інший бік і зробила вигляд, що спить.

– Ти поміркуй над моїми словами, – після короткої мовчанки знову озвалася Оленка. – Відхопиш панича – будеш плавати, як вареник у маслі. Може, ти й не красуня, але ж і не дурна, як деякі думають. Ти розумніша за нас усіх.

Того дня від самого ранку йшов дощ. Марта не виспалась і особливо знущалася з Євки, що аж пану вчителю довелося на неї прикрикнути. Уроки проводили у великій залі, і панночка весь час розливала напої на блискучі білі кахлі підлоги, примушуючи Євку плазувати перед усіма, витираючи. Далі було гірше, коли Марта лишилася з Євкою наодинці у своїх покоях і примусила ту стояти на одній нозі, доки панночка вишиватиме.

Додому дівчина поверталася пізно, змучена душею та тілом. Дощ минув, але тепер усі дороги перетворилися на місиво з багнюки, іти по якому було неможливо, щоб не намочити ноги.