Юлія Кубай: Ідеальність

– Зануда, – промовив друг і, допивши шампанське, дзвінко поставив келих на стіл, жестом запрошуючи мене йти попереду.

– Я не зануда, а просто передбачливий. А ще занадто молодий, аби ось так помирати.

– Резонно, – Сашко заховав руки до кишень штанів і попрямував слідом за мною. – Тільки нагадай, чому ти змушуєш мене так рано лягати спати?

– Бо сон найміцніший, коли ти засинаєш до одинадцятої (узагалі, я лягаю о десятій, і це найкращий варіант). У цей період організм виробляє особливий гормон – мелатонін, що приносить щастя й енергію на наступний день. До того ж оптимальний сон – це вісім годин. Я виконую цю норму і встаю відносно рано, встигаю поробити всі вранішні справи та приїхати вчасно на роботу.

– Ти колись відкриєш мені таємницю свого графіка життя, і я здам тебе до божевільні.

– Увесь світ – то суцільна божевільня, – тихо буркнув собі під ніс я.

Для маленького хлопчика небо не було чимось простим, знав-бо, що під шаром хмар на відстані в тисячі кілометрів є ще більший, безмежний світ. Він сповнений таємниць і незрозумілих явищ, які не можна пізнати сповна. Два різні світи – космічний і земний. Хлопця так вабив той простір. Йому невимовно кортіло зазирнути під ковдру, що накриває Землю. Поглянути на той космос, що притягує багатьох людей. І, як кожен, він задумувався: як у такому гігантському світі вони можуть існувати самі? Невже тільки на їхній планеті можливе життя? І чому саме на їхній? Чому не на Марсі? Венері? Сатурні? Як так сталося, що саме тут вони почали свій шлях еволюції?

– Татку, татку, а чи є життя на інших планетах?

Маленький хлопчик сидів, обхопивши долоньками коліна, аби тримати ноги підтягнутими до себе. Поклавши підборіддя на коліна, він захоплено дивився у нічне небо, вкрите зірками. У такі моменти йому здавалося, що досить просто простягнути руку, аби торкнутися сяючої цятки. Поряд із ним сидів, приставивши до очей бінокля, його батько.

– У нашій Сонячній системі не знаю, а от десь там, дуже далеко від нас, може, і є.

– А чому у нас є життя, а на інших планетах немає?

Син уважно подивився на батька, який нарешті відклав бінокль і перевів погляд на нього. Зелені очі променилися м’якістю й теплотою, а губи вигнулися в усмішці.

– Чому на них не з’явилися інопланетяни, такі зелені, довгі, з величезними чорними очима на всю голову… – хлопчик захоплено переповідав свої враження від фільмів, які вряди-годи дозволяв йому дивитися під власним наглядом батько.

– Це тільки у фільмах таке може бути, точно невідомо, які ці… інші живі організми, – батько всміхнувся від наївності сина. – Розумієш, ми щасливчики. Того дня, коли на планеті зародилося життя, Фортуна була на нашому боці. Занадто ідеально всі обставини склалися.

– Які? – очі Андрія засвітилися цікавістю, він із надією подивився на батька.

– Тобі буде трішки важко збагнути…

– Я дуже розумний, усе зрозумію, – малий не відступався.

– Гаразд, я спробую пояснити доступно, – зітхнув батько. – Сонце і Місяць – це небесні тіла, які всі знають. Хтось із них відповідає за нічну пору, а хтось – за денну. Ми без Сонця не можемо жити, бо його вогняна куля зігріває землю, дає рослинам енергію росту… Це як вогнище: наблизишся надто до полум’я – воно обпече тебе чи й спалить ущент, а далеко відійдеш – уже не так відчуватимеш його тепло й у негоду замерзнеш. Так само з нашим Сонцем: якби ми були ближче до нього, нашу поверхню засипав би попіл, і на ній нічого не росло б, як на Венері чи Меркурії; якби ж занадто далеко – усе вкривала би крига і панував би добрячий холод, як на Урані чи Юпітері. Ми розташовані на ідеальній відстані від Сонця, на такій, що приносить нам лише користь. Це зрозуміло?

– Так, – закивав головою хлопчик.

– Чудово, а тепер трішки складна частина. Он бачиш, – батько показав пальцем на небо. – Ось там міститься наш земний щит, або іншими словами – атмосфера. Вона захищає нас від радіації, космічного сміття й інших небезпек. Атмосфера не складається з якогось міцного металу, як ти можеш подумати, згадавши щити з фільмів. Ні, вона складається із газів, які насичують її. Вона відповідає і за фотосинтез, і за біологічний цикл багатьох рослин, тварин, коливання температури, зміни пір року… Цього б не було за іншого складу газів, як-от на Марсі чи Венері, Меркурії. Ці планети теж би були придатні до життя, якби мали таку саму атмосферу, що й у нас, та лежали б на безпечнішій відстані від Сонця. Проміння, що пронизує шари атмосфери, не перетворює газ на отруту, як на тих планетах.