Joseph Murphy - Сила підсвідомості. Як спосіб мислення змінює життя

З того, що вже знаєш, стає зрозуміло, що Карузо усвідомлював два психічні рівні: свідомий, або раціональний, та підсвідомий, або ірраціональний. Твоя підсвідомість реагує на подразники. Вона відгукується на природу твоїх думок. Коли твоя свідомість (Карузове «маленьке Я») сповнена страху, тривоги та хвилювання, то вивільняються створювані ними в підсвідомості (у «великому Я») негативні емоції. Вони заливають свідомість почуттям паніки, поганого передчуття та розпачу. Коли таке станеться з тобою, можеш піти слідами великого Карузо. Можеш владно й безапеляційно звернутися до ірраціональних емоцій, породжених у твоїй глибинній психіці. Ти здатний сказати їм: «Вгамуйтеся. Сидіть тихо. Усім керую я. Ви мусите слухатися мене й робити, як сказано. Лізти не у своє діло вам зась».

Ти сам здивуєшся, побачивши, щó відбудеться, коли владно й переконано звернешся до ірраціонального поруху власної глибинної сутності. Твою душу сповнять злагода та спокій. Підсвідомість підкоряється свідомості. Саме тому її й називають під свідомістю.

Свідомість нагадує лоцмана або капітана на корабельному мостику. Він керує судном, дає накази машиністам та їхнім підлеглим. Ті, зі свого боку, опікуються котлами, манометрами тощо. У машинному відділі вони не знають, куди прямує корабель; їхня справа – виконувати накази. Вони можуть сісти на рифи, якщо керманич на мостику дасть неточні або хибні вказівки на підставі того, щó йому підказують компас, секстант та інші інструменти. Команда машинного відділу слухається його, бо капітан на те вповноважений. Адже йому належить на тому всьому знатися. Тож члени команди не спілкуються з капітаном, а просто виконують його накази.

Капітан на кораблі – володар, його накази виконують. Так само і твоя свідомість – то наче капітан і володар твого корабля, тобто твого тіла, твого оточення та всіх твоїх справ. Підсвідомість отримує від тебе накази, які ґрунтуються на тому, у що вірить і що бере за істину твоя свідомість. Вона не піддає сумніву ні самих наказів, ні тих підстав, на яких вони даються.

Якщо повсякчас говоритимеш: «Цього не можу собі дозволити», підсвідомість повірить тобі на слово. Вона подбає про те, щоб ти не мав змоги придбати бажане. Доки повторюватимеш: «Не можу дозволити собі такої автівки, такої відпустки, такого будинку», – можеш бути певен, що підсвідомість виконуватиме твої накази. Ти проживеш свій вік без усіх цих речей і думатимеш, що так склалися життєві обставини. Тобі й на гадку не спаде, що ти сам ці обставини й створив негативною, заперечною настановою думок.

Якóсь напередодні Різдва така собі молодичка на ім’я Ніна В., студентка з Південнокаліфорнійського університету, прогулювалася престижним торговельним кварталом у Беверлі-Гіллз. Її душу сповнювало приємне очікування. Близькі свята вона мала провести з родиною в Баффало, штат Нью-Йорк.

Коли Ніна проходила повз вітрину, їй упала в око прегарна іспанська торбинка зі шкіри. Дівчина в неї так і вп’яла очі. Аж побачила цінник – і подих їй перехопило.

Вона вже лаштувалася промовити до себе: «Я ніколи не зможу собі дозволити таку дорогезну річ». Потім дівчина згадала слова, почуті на одній із моїх лекцій: «Ніколи не договорюй до кінця заперечне речення. Зразу виверни його навпаки – і у твоєму житті стануться дива». Дивлячись кріз скло, вона сказала: «Ця торбинка моя. Її виставлено на продаж. Я приймаю її душею, а підсвідомість уже подбає про те, щоб вона стала моєю».

Пізніше того самого дня Ніна зустрілася з нареченим під час вечері. Чоловік прийшов, несучи під пахвою оздобно запакований подарунок. Затамувавши подих, дівчина його розгорнула. Це була точнісінько така сама шкіряна торбинка, як та, що вона бачила зранку й назвала своєю. Ніна наповнила власний розум сподіванням, а потім передала прохання підсвідомості, здатній здійснювати бажання.

Пізніше дівчина розповіла мені: «Грошей на цю торбинку я не мала, та попри це вона тепер моя. Я навчилася шукати гроші та всі потрібні речі – у споконвічній скарбниці всередині мене самої».

Мені надійшов лист від жінки на ймення Рут А., колишньої слухачки моїх лекцій. Вона писала:

Мені сімдесят п’ять років, я вдова з дорослими дітьми. Жила я самотньо на невеличку пенсію та соціальну допомогу. Життя моє здавалося беззмістовним і безнадійним. Тоді я згадала вашу лекцію про сили підсвідомості. Ви розповідали, що думки можна надіслати до підсвідомості наполегливістю, вірою та сподіванням. Чи це правда? Я надумала спробувати. Адже втрачати не було чого.