1 ...6 7 8 10 11 12 ...67 Але все це буде згодом, через багато років після згаданої вище гри у футбол.
Ініціатором гри тоді був Петро, молодший. Він взагалі часто ставав ініціатором. Йому з дитинства подобалося говорити з людьми, переконувати, він знав, що йому добре це вдається, що він вродливий і розумний, що вміє вчасно посміхнутися, зробити елегантний жест, досконало володіє усім арсеналом світськості, яка була у нього вродженою й від того ще більш переконливою. Степан теж умів гарно говорити і зачаровувати співрозмовників, а особливо співрозмовниць, несподіваними історіями, загадковими паузами в розмові, вдало сформульованими компліментами. Але він часто приховував ці свої вміння, вдаючи простуватого і навіть грубуватого, йому подобалося мінятися, удавати з себе когось, ким він насправді не є, ховати власну проникливість і провокувати співрозмовника на незаплановану відвертість. Зі своїм молодшим братом він теж часто удавав. Із роками Петро все охочіше брав на себе роль старшого й з ледь помітним докором та повчальністю давав Степанові поради, іноді виглядаючи при цьому трохи кумедно. Але Степанові подобалася така гра, особливо на людях, йому взагалі більше подобалося спостерігати за іншими, ніж давати комусь матеріал для спостережень. Він дуже ощадливо поводився зі словами, жестами і навіть рухами, ніби не хотів розповідати про себе і взагалі якось проявляти себе, поки не відчував, що може справити цим належне враження. Хоча насправді йому йшлося не про це. Він давно помітив, що більшість людей швидше готові довіритися мовчазному непоказному співрозмовнику, бо тоді вони не бояться виглядати смішними, недолугими та непереконливими. А Степан більше любив слухати чужі історії, аніж розповідати свою власну. Тому він рідко вступав у розмову, якщо у цьому не було необхідності, воліючи бути мовчазною тінню свого брата.
У майбутньому, дорослому житті вони часто розігруватимуть цю партію удвох. Петро стане успішним бізнесменом і часто привозитиме до батьківського дому своїх закордонних партнерів, із шармом демонструватиме їм облізлу сецесійність середмістя, хизуючись досконалою англійською, гордо оповідатиме дитячі історії, які відбувалися на тлі столітнього кахляного п’єца у вітальні батьківського помешкання. Хімік за освітою, він деякий час намагався робити наукову кар’єру, але неминучість пов’язаного з цим життя у злиднях змусила його шукати собі інших способів заробляти. Одного разу на закордонній конференції він познайомився з німецькими колегами, також хіміками, які розповіли йому про нові перспективи розробок генетично модифікованих продуктів. Під це фірми-виробники готові були давати фінансування для розробників. Так і виник спільний проект, у якому основну роботу виконували в Україні, а фінансування йшло від німецьких замовників. Степан від суто наукового керівництва поступово перейшов до менеджменту і тепер уже займався лише пошуком нових партнерів і ринків збуту, його фірма розросталася з року в рік. Але попри весь свій досвід Степан продовжував цінувати поради брата, який умів бачити людей наскрізь. Тому кожного потенційного партнера привозив до брата і, поки не довідався його думки, не починав співпраці.
Важливість ролі Степана під час таких зустрічей важко було помітити, адже він лише мовчки обслуговував гостей, нечутно міняв попільнички, готував каву, салатки і фасольку по-бретонськи (більшість гостей приїздила, ясна річ, влітку), наливав до кришталевих чарок міцні настоянки власного приготування, а потім каву до горняток зі старої, благородно вкритої лініями майбутніх тріщин порцеляни і з відсутнім виразом обличчя грав роль ідеального кельнера. А залишившись на самоті, брати нарешті говорили, і тоді вже молодший уважно слухав, а старший розповідав, кому з гостей варто довіряти, а хто явно щось приховує. Його спостереження завжди виявлялися точними, і якщо молодший не слухався поради, то потім обов’язково шкодував. Але Петро вкрай рідко не дослухався до цих порад, бо знав, що брат дуже добре вмів бачити людей наскрізь, помічати невловимі посмішки, вираз обличчя, який видавав приховану незгоду, особливу манеру тримати цигарку, правильно інтерпретував нервове клацання запальничкою і похитування ногою, а його висновки про людей, зроблені на підставі спостережень та інтуїції, переважно бували безпомилковими. Колекціонування таких спостережень за людською поведінкою було улюбленим заняттям Степана. Він багато років займався цим, поки працював кельнером у барі навпроти, але і тепер, коли цей бар уже належав йому, любив сидіти за столиком біля барної стійки й непомітно стежити за відвідувачами.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу