Вікторія Андрусів - Фізіологія жіночої депресії

Здесь есть возможность читать онлайн «Вікторія Андрусів - Фізіологія жіночої депресії» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Array Литагент «Лира +», Жанр: foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фізіологія жіночої депресії: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фізіологія жіночої депресії»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.

Фізіологія жіночої депресії — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фізіологія жіночої депресії», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А під вечір життя оживало знову, але вже іншими, приглушеними кольорами. Змучений роботою люд стягувався додому. Ніхто не штовхався, не метушився, а спокійним рядочком заходив до трамвайчика з єдиною мрією – якнайшвидше потрапити додому, щоб випростати ноги на рідній канапі.

І тільки пізно увечері, коли нутро змученого трамвайчика пустіло, він робив ще одне додаткове коло по місту, обережно пригальмовуючи на колійних стиках, щоб не розбудити останнього пасажира, що задрімав у самоті. Рудий трамвайчик упевнювався, що вже нікому не буде потрібен у змученому сонному місті, і тільки тоді не менш виснажений, але щасливий, прямував у депо. Це були найкращі дні у його житті – це був радісний спомин про його молодість.

Та одного дня у депо привезли новесенькі жовті трамваї з лискучими нікельованими ручками. І ті, очікуючи першого виходу у люди, глумилися над пенсіонерами:

– Ну, і що тепер з вами буде? Ми вийдемо на маршрут, а вас спишуть на запчастини…

Отака вона – старість…

На запчастини стару трамвайну гвардію не списали, а перетягли на вокзал міжміського сполучення і приєднали до десятка таких самих, але сірих і закіптюжених вагонів, якими керував найзасмаленіший – той, що попереду. А разом вони називалися електричкою.

Рудий вагончик трохи сумував з цього приводу. Він розумів, що вже ніколи не буде таким охайним як раніше, ніхто не буде старанно його чепурити у депо щоночі, щоб вранці він виїхав на роботу, як справжній красень.

Він навіть почав звикати до своїх сірих побратимів, у яких весь світогляд обмежувався єдиним міжміським рейсом – до найближчого провінційного містечка і назад. Червоний пасок на його талії посірів, і годі було його навіть розгледіти. Старі сидіння вилискували на потертих місцях, і де-не-де з них стирчали бебехи, але нікому не було до цього жодного діла. Часом він згадував про далекі щасливі дні, коли прогулювався гомінкими міськими вулицями, і з ним віталася кожна крамниця, кожний газетний кіоск, кожна обліплена барвистими оголошеннями зупинка. Згадуючи це, вагончик важко зітхав, і металеві зчепи, що з’єднували його з сірими братами, надривно скреготали, викликаючи у тих зрозуміле обурення:

– Чого, мовляв, знову розрюмсався? Теж нам міський денді! Попрацював би стільки, як ми – знав би, по чім кавалок хліба…

І він, змучений і принижений, день за днем у хвості електропотяга виповзав під цифрою 11 із закіптюженого вокзалу, тягнувся через приміські склади з вибитими шибками, через пустир-сміттєзвалище, з якого часом вітер видував поліетиленові пакети і шкаредно намотував на його металеві ноги, через посірілі від викидів поля і далекі, невідомі йому села, аж до тісного провінційного вокзалу, за яким бовваніли фабричні труби. Там сірі вагони разом випльовували на зачовгану платформу як непотрібний мотлох пасажирів, і, отримавши порцію нових, прямували у зворотному напрямку.

Здавалось би, вже нічого незвичайного не станеться у житті рудого вагончика – так і нидіти йому до кінця життя, поки не зіржавіє, а потім, звісно, один шлях – на брухт. Але раптом у його сірому житті з’явилась Вона!

Дрібненька жіночка у смішному рожевому беретику з великими печальними очима кольору неба, з громіздким пакетом у руці, який от-от погрожував луснути, сіла у вагон № 11. З пакета спокусливо пахло теплою стравою. Не поспішаючи, ввійшла, обрала місце біля вікна, вмостила ношу біля ніг і завмерла, зануривши печальний погляд у сірий краєвид.

Вагончику було незручно за неохайні сидіння. Та гудок пронизливо заголосив, і червоніти йому стало ніколи.

Жіночка їхала до обласного центру, куди відвезли її хворого чоловіка. Вагончик, час від часу на неї оглядаючись, бачив смуток у її очах, і все, що він міг для неї зробити – це їхати якомога обережніше, без зайвих вихилясів, щоб не розхлюпати її печаль і запахуще вариво у пакеті.

У полудень жіночка верталася назад. Колишній рудий трамвайчик вже знав, що була вона у лікарні – саме під написом «вокзал – лікарня» вона вийшла з потягу вранці. Очі її були ще печальніші, смішний рожевий беретик з’їхав трохи на бік, а з-попід нього вибивалися милі біляві кучерики. Жіночка була зовсім розгублена, і несподівано для себе знову сіла у той же вагон № 11.

З того часу вона їздила до міста щодня. Щодня в один і той же час стояла з великим пакетом на пероні, сідала у той самий вагон, всю дорогу дивилася у вікно на розмиті краєвиди, нічого не бачачи, нікому не промовивши ані слова, і щодня в один і той же час поверталась додому.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фізіологія жіночої депресії»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фізіологія жіночої депресії» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Вікторія Андрусів - Притулок
Вікторія Андрусів
Вікторія Андрусів - Дебілка (збірник)
Вікторія Андрусів
Андрус Кивиряхк - Сирли, Сийм и секреты
Андрус Кивиряхк
Віктор Савченко - Ночівля в карбоні
Віктор Савченко
Андрус Кивиряxк - Весна и какашка
Андрус Кивиряxк
Андрус Кивиряхк - Ноябрь, или Гуменщик
Андрус Кивиряхк
Вікторія Андрусів - Пробач, Марцело…
Вікторія Андрусів
Вікторія Андрусів - Вагон №13
Вікторія Андрусів
Juan Moisés De La Serna - Депресія
Juan Moisés De La Serna
Линуар Андрус - Тени
Линуар Андрус
Отзывы о книге «Фізіологія жіночої депресії»

Обсуждение, отзывы о книге «Фізіологія жіночої депресії» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x