Олена Печорна - Кола на воді

Здесь есть возможность читать онлайн «Олена Печорна - Кола на воді» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Кола на воді: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Кола на воді»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Анатолій упевнений, що його страждання зменшить тільки справедливий суд над Звіром-маніяком, який убив його доньку. Наміри нещасного батька здійснює вода міського озера, яка незбагненним чином затягує злочинця в свої глибини. Здавалося б, справедливість встановлено, але Анатолій дізнається, що Звір-убивця і сам був жертвою, і вирішить спокутувати цей гріх…

Кола на воді — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Кола на воді», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Мамо, а чому… чому це сталося?

– Не знаю, синочку. Але ти повинен бути сильним. Сильний хлопчик обов’язково б їй сподобався. Чуєш, Іллє?

Анатолій відчув, як тисячі голок пронизують пам’ять. Ілля. Точно! Це ж… Це ж той закоханий хлопчик, з будинку навпроти. Це він щовечора малював оте кругле, неначе надуте, серце після знаку «дорівнює», підносив Оксанчин ранець зі школи, крадькома клав на поріг солодощі та квіти, знав, що вона любить, з ким дружить. Точно! Він має знати, де живе подруга доньки, обов’язково має знати. Хто ж тоді, як не він?

– Ілля?

Дитячі очі розширились, а потім розгублено втекли кудись вбік.

– Це я.

Жінка поруч насторожено відсторонилась:

– Що вам потрібно від мого сина?

– Мамо, це тато… Оксани.

– Вибачте. Я не затримаю. Мені потрібна адреса Віки, з якою товаришувала Оксанка.

– Віка Бобренко? Так вона ж поруч з парком живе, он отой жовтий будинок, другий під’їзд, перший поверх, квартира вісім.

Жінка, оговтавшись, перепросила:

– Пробачте мене за таку нездорову реакцію. Просто все це… словом… Моторошно якось, та ще й не знаєш, чого чекати. Прийміть наші співчуття. Оксанка… була надзвичайною дівчинкою, принаймні для мого сина. Ілля ці два тижні тільки й робив, що просив і просив привести до цього озера, де… де…

– Я ромашки хотів покласти… щоб їй не так страшно було.

– Сину, та що ти говориш? Оксанки там нема, вона… вона…

Анатолій здригнувся:

– Нічого… У вас росте справжній мужчина. Пишайтесь ним.

Присів, зазирнув до карих зіниць й відчув заздрість: скільки ось цей серйозний хлопчина знав про його дочку, тоді, як її батько…

– Спасибі, друже, – і вже коли дивився їм услід, прошепотів: – Ромашки вона, справді, любила найбільше.

Анатолій стояв біля під’їзду вже добрих півгодини, дивився на вікно, заслонене мереживною фіранкою, і ніяк не міг наважитись відкрити вхідні двері. З кватирки виповзали запахи смаженої картоплі й риби, чулося бряжчання посуду, рівні кроки господині, по телевізору йшла трансляція футбольного матчу. Звичний вечір звичайної сім’ї. Ось так затишно могло бути й у нього, затишно і спокійно. Але ні.

– Вам кого?

Двері відкрив лисуватий чоловік у м’ятих штанях.

– Ваню, хто там? Ой, ви? О Боже! Заходьте. Ваню, це тато Оксани Кравченко. Та не стійте на порозі, проходьте.

– Я… я на кілька хвилин всього. Розумієте, мені б з Вікою поговорити.

Господарі стривожено перезирнулись й стали схожі на дві натягнуті струни – торкнешся і враз обірвуться.

– Та ви сідайте, – запропонував чоловік. – У ногах правди нема. А про що саме ви хотіли поговорити з Вікою?

Жінка вимкнула телевізор. У квартирі одразу ж запала тиша, здавалось, будь-які слова могли завдати фізичного болю, й від того хотілося просто мовчати.

– Розумієте, Анатолій, Віка… вона важко переживає те, що сталося з Оксанкою. Дівчатка дружили, дня не могли одна без одної, і тут… Віка сховалась у собі. Мовчить, плаче й мовчить.

– Я не хочу їй зашкодити, але, зрозумійте, вона – єдиний свідок того, що сталось. Я маю дізнатися в деталях про все. Що вони робили того дня? Як зникла Оксанка? Хто знаходився поруч? Словом, все, що може допомогти у розслідуванні.

Господар квартири закивав головою:

– Ми розуміємо, але… Віка розповідала про… ту подію лише раз, одразу після зникнення Оксанки, коли ж її знайшли… мертвою, потім той похорон. Віка довго не вірила, заперечувала, а потім… Дитяча психіка відреагувала ось таким протестом. Ми нічого не можемо вдіяти, як не намагаємось. Дружина відпустку взяла, щохвилини з нею, але Віка тільки «так», «ні», «гаразд» і «добраніч». До телефону не підходить, з друзями не спілкується. Таке відчуття, що ми втрачаємо дочку.

– Вань… Пробачте нас, але вона й справді не може впоратись з пережитим. Ми психолога запрошували, однак безрезультатно. Вкрай важливо, аби вона відгукнулась, пішла на контакт бодай з кимось.

– Розумію. А можна я спробую? Ви не уявляєте, наскільки для мене це важливо.

Подружжя розгублено перезирнулось і одночасно розвело руками:

– Ну спробуйте, але із цього навряд щось вийде.

Двері дитячої кімнати рипнули й з острахом відчинились. Дівчинка лежала на ліжку, заховавшись обличчям в подушку. Чоловік мовчки підійшов і обережно присів на краєчку ліжка. Руді пасма волосся розповзлись по дитячих плечах, нагадуючи потоки гарячої лави. Анатолію чомусь нестерпно захотілось діткнутись їх рукою, на мить навіть здалося, що так він зможе торкнутися до власної доньки. А може, це й справді так? Він може торкнутись Оксанки ось в цій рудій дівчинці. Вона ж там живе – в пам’яті, думках, мріях. Віка раптом голосно схлипнула й підняла заплакані очі, такі прозоро-волошкові й чисті, що здалося, то плачуть два скельця.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Кола на воді»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Кола на воді» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Кола на воді»

Обсуждение, отзывы о книге «Кола на воді» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x