– Ваша кава, – віконце відчинилися, і з нього долинули приємні пахощі.
Сергій розрахувався і приніс каву Віталіні.
– Спасибі, – тихо, як завжди, сказала вона і вдячно глянула на чоловіка.
Сергій подумав, що їй можна взагалі нічого не говорити. Її очі були живі й усе могли розказати. В них можна прочитати все, до останнього слова.
Зараз Сергій ненавидів себе так, як це взагалі було можливо. Він був винен перед цими чистими очима, які йому довіряли. Сергій усвідомлював, що зрадив усе, що було йому близьким і цінним, і від цього у нього на душі був важкий камінь. Він тиснув душу, заважав жити, дихати, любити, примушував не спати ночами і рвав на шматки. А справа була в його бізнесі. Сергій знав, що має багато заздрісників, конкурентів і навіть ворогів. Йому завжди здавалося, що він йде на крок попереду них, передбачаючи всілякі пастки. Але одного разу він не розгледів уміло розставлену конкурентом по бізнесу, другом дитинства, павутину і попався.
Сергій мав своє підприємство з виробництва косметичних засобів. За кордоном, у Німеччині, він створив дві дочірні фірми, але, як завжди, хотілося ще більшого. І тоді він замахнувся далі. Треба було летіти до Італії і там вести переговори. Зазвичай на такі заходи беруть своїх дружин або, найчастіше, вродливих коханок. Скромна і непоказна, Віталіна на цю роль не підходила, і друг порадив Сергієві взяти асистентом для супроводу Аліну. Сергій погодився, коли побачив Аліну. Як жінка вона була надзвичайно граціозна, мала, як і належить, ноги від вух, володіла декількома іноземними мовами. Чоловіки, побачивши красиві груди, що нахабно визирають із блузки, сексуальні жести і чуттєві губи, забувають про все й готові укласти будь-яку угоду, аби швидше залишитися наодинці зі спокусницею. Аліна за добру платню була готова на все, і Сергій вирішив, що дістав гарну пораду від друга.
Операція вдалася, і Сергій тріумфував, повернувшись до готелю. Тоді в його номер прийшла Аліна і попрохала допомогти їй скупатися. Він на радощах випив трохи віскі, потім коньяку… Напевно, у спиртне Аліна щось підсипала, тому що він нічого далі не пам’ятав. Уранці він зрозумів, що переспав з нею… Потім, залишившись наодинці, він лаяв себе останніми словами, довго мився в душі й чистив зуби. У той момент він відчув те, що відчуває зґвалтована жінка, – приниження та огиду. Але, як виявилося, це були квіточки. Через кілька днів йому зателефонував товариш і порадив перевіритися на СНІД, пославшись на те, що нібито йому в своєму захворюванні зізналась Аліна. Тільки тоді Сергій зрозумів, що це була просто запланована помста, здав аналізи і дізнався, що тепер він – ВІЛ-інфікований. Це був повний крах його майбутнього життя.
Сергій метався, як загнаний звір, не знаючи, як про це сказати Віталіні. Йому вже неважливо було, що чекає його в майбутньому. Він злякався, що встиг інфікувати свою дружину. Сергій сходив до лікаря, накупив дорогущих ліків і потайки їх ковтав, уникаючи близькості з Віталіною і все ще таємно сподіваючись, що дружина не зазнала страшної долі. А вона терпляче й мужньо терпіла його нестриманість і нервозність. Просто дивилася своїми відданими очима з надією, наче говорила: «Нічого страшного, все буде добре». Іноді вона підходила до нього тихо, наче легка хмарка, обіймала ззаду за шию, коли він сидів у кріслі, втупившись в екран телевізора, і говорила:
– Милий, хороший, коханий. Усе погане мине. Чорні дні залишаться позаду, а я буду завжди поруч.
Від таких слів у нього горло стискалося, наче лещатами, і він заплющував очі, щоб не закапали сльози. Розуміючи, що з дружиною треба терміново поговорити, Сергій не міг цього зробити. Він просто не міг! І від цього ще більше себе ненавидів.
Тоді він вирішив улаштувати собі відпустку на два тижні і з’їздити з Віталіною в Карпати. Сергій дав собі слово, що сьогодні, в дорозі, він обов’язково в усьому зізнається. Далі так жити він не міг.
Вони проїхали годину. Чи вже дві? Він усе мовчав. «Зараз від’їдемо, і я про все розповім, – вирішив він, роблячи останній ковток кави. – У мене немає іншого виходу».
– Я давно не бачила такого туману, – сказала Віталіна. – Ми ніби літаємо у хмарах, а не їдемо по дорозі. Шкода, що не відкривається краєвид зверху.
– Приїдемо і піднімемося в гори. Там точно буде можливість подивитися зверху вниз.
– А ті люди, які живуть високо в горах, завжди мають таку можливість?
– Не знаю, – усміхнувся Сергій, – приїдемо – запитаємо.
Читать дальше