Тетяна Савченко - Мануал до черепахи

Юра-молодший водить маленьку Варварку по ночах у сад, показуючи, «як нічні метелики танцюють з власними відбитками в світлі ліхтаря» —

Юра-старший «зібрав мамині мапи і батькові клясери, мамині словники і батькові книжки… І підпалив. Димом усе, що мама й батько любили, мало віднести до них на небо».

Та що ж це за черепаха, мануал до якої вміщений у романі? Про неї говорить маленька Варварка: «…Земля лежить на одній черепасі, що пливе, куди бачить. Але коли-небудь хтось підійде до черепахи и дасть їй гідну їжу. Тоді черепаха враз зупиниться, перестане плисти, на землі припиняться всі вітри, і повернуться додому всі мандрівці, хоч би де вони плавали, хоч би з ким вони плавали…»

Єлєна Марінічева

Змалку якось я не любила такі книги, де надто багато персонажів або сюжетних ліній. Надто заморочлива справа – тримати всі сюжетні лінії в пам’яті. Проте так сталося, що в цій книзі йтиметься аж про сімох братів і сестер. І все це мені треба пам’ятати! Вам, читачеві, простіше: про половину сюжету можна тупо забути і не морочити собі голову, а я – автор, мені треба. Тому в кожному розділі будуть отакі пам’ятки-вказівники:

Інна має 20 років, Юра – 19, Михалька – 17 років, Ольга – 15, Зоя – 11, Юра-молодший – 9 років, Варварка – 6 років.

Або вказівник ще може бути отакий:

Інна оповідає, їй 27 років

–

Інна має 14 років, Юра – 13, Михалька – 11 років, Ольга – 9 років, Зоя – 5, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 14 днів.

Це означає, що у розділі хтось із братів і сестер ділитиметься спогадами про давні події.

Так я не плутатимусь між персонажами. І ви не плутатиметесь між персонажами. Ви ж мені довіряєте?

Знаєте, є люди, які, відвідуючи музей, приєднуються до екскурсовода. Інші воліють ходити самостійно. Може, ви – саме така натура, начиталися Павича і Кортасара і тепер хочете самі собі обирати шлях. Скажімо, ви захочете прочитати все про Інну, а потім все про Варварку, а потім усе про Михальку і так далі. Я не заперечуватиму, якщо ви захочете прочитати цю історію в обраному на власний розсуд порядку, а не в такому, як її писано для вас. Навпаки, це дасть мені можливість випити зайву каву за форзацом цієї книги, побазікати знічев’я з видавцем (напрочуд розумна особа, до речі) або просто подрімати. Бо в такому разі не я, а вказівники спрямовуватимуть вас і допоможуть вам відтворити плин подій. Але – прошу уваги! Якщо вже ви такі самостійні, почніть із тих оповідей, які найменше пов’язані з рештою сюжетів, а саме з листів від батька. Якщо вам вдасться розгадати таємницю, що захована у батькових листах, – а це може статися як на першому, так і на останньому листі і лиш почасти залежить від вашої кмітливості, – тоді вам дістанеться одна історія. А якщо такого не трапиться – тоді інша. Ви ж цього хотіли?

Інна оповідає, їй 27 років.

–

Інна має 13 років, Юра – 12, Михалька – 10 років, Ольга – 8, Зоя – 4, Юра-молодший – 2 роки.

Якби я хотіла розповісти вам щось цікаве, я, мабуть, розповіла б про Мірошника. Він цікавий. Наприклад, у нього біля будинку розбито газон і там росте капуста. Сам газон – це вже збочення, ну хто в наш час панькається з газонами? Ці англійські понти хіба для банків і боулінґ-клубів. Він не має газонокосарки, у нього зроду-віку не було грошей на газонокосарку. Бачили б ви, як він повзе по тій траві з ножицями й акуратно підрізає, та ще й намагається не дуже тиснути власною вагою на траву.

А ще в нього є мама. Вона виховувала Мірошника сама, принесла йому в жертву своє юне життя, не спокусившись більше на жодну сволоту, – і тепер, звісно, чекала рівнозначної жертви від сина. Тому Мірошник навряд чи колись одружиться.

Капуста на газоні – то її ідея. Мірошникова мама завжди знає краще за сина, що йому потрібно, і, бачачи, що вода, за яку гроші платять, вилітає в ніщо, тайкома посіяла на газоні капусту.

Мірошник маму боїться і чіпати капусту не ризикує.

Я вже казала, що одруження Мірошникові не загрожує, втім, час від часу в нього з’являються дівчата. Тоді він приходить до мене і робить винувате обличчя. Я йду додому, забираю всіх братів і сестер і кажу їм, що сьогодні гарна ніч, аби політати. Ключ ми залишаємо у дверях. По собі Мірошник завжди лишає ідеально прибрану хату. Ані мені, ані моїм братам і сестрам ніколи так не вдається. У такий спосіб Мірошник платить нам за помешкання.