Максим Кидрук - На Зеландію!

Я не хочу занадто згущувати фарби. Не йдеться про яку-небудь масонську змову чи щось таке. Всі згадані руїни доступні, відкриті для відвідувачів. Ви можете знайти їх світлини в Інтернеті, почитати про них. Чому тоді про них так мало знають? Якщо вони справді такі цікаві, чому орди людей сповзаються, мов мурахи на дохлу сарану, до єгипетських пірамід, але ніхто не мчить, задерши голову, в Ліван дивитися на Баальбек? Причина банальна, і ви її вже знаєте. Саксайуаман, Ойянтайтамбо і Баальбек не вписуються в сучасну версію історії. Вони перевертають усе догори дригом, наче насміхаючись над тим, що написано у книгах. Кмітливий відвідувач почне ставити запитання, на жодне з яких у гідів не буде відповіді. А це вже нікуди не годиться. Тому цих сайтів уникають. Легше повезти туриста до Великих пірамід, де він наробить купу фото з розведеними вбік і зігнутими в ліктях руками, бо піраміди красиві і бляха-які-здоровенні (так чудово виглядають на знімках!), аніж тягти його у зовні непоказний Баальбек і примушувати ворушити мізками…

Ніхто не ховає Баальбек, Ушмаль чи Саксайуаман. Просто їх не піарять. У сучасному світі цього достатньо, щоб поринути у забуття.

Гаразд, тепер уже справді досить. Мій довгий вступ наближається до завершення. Я лише хотів, щоб ви зрозуміли, що в результаті поїздок до Мексики, Перу та острова Пасхи у мене почало формуватись власне бачення всесвітньої історії, яке дещо відрізняється від того, яке подають у підручниках. У голові крутилися шматки незрозумілих ідей, стрибали якісь розмиті образи. Для того щоб зібрати все це докупи, потрібно було їхати на Близький Схід і побачити руїни Баальбека, Петри, Пальміри. Я більше не хотів читати книжки і статті з Інтернету. Я знав, що камені можуть породити більше запитань, ніж дати відповідей, але також знав, що камені не можуть брехати . Хотілося віднайти відсутні пазли, завершити формування тої картинки у голові, а тоді розповісти все тобі, Читачу.

Я знайшов, що шукав. Протягом більш ніж двох місяців відвідав Баальбек, Пальміру, Апамею, Джераш та Петру, а ще – півтора десятка єгипетських храмів, починаючи з храму Сеті І в Абідосі і закінчуючи Абу Сімбелом. Я торкався «трилітона» зі змішаним почуттям подиву, страху і благоговіння, бачив загадкові водостоки в Дендарі і мегаліти в Абідосі, котрі один в один повторюють камені зі стін Саксайуамана. Тому ця книга мала бути іншою. Вона мала б висипати на вас контейнер оповідей про руїни, древні цивілізації та помилки істориків.

Не склалося…

На жаль, вирушаючи на Близький Схід, я не відав, що потраплю в Каїр за півдня до початку революції; не уявляв, що доведеться провести тиждень на площі Тахрір, після чого мене арештують у столиці Сирії; і найголовніше – навіть не здогадувався, що після повернення з подорожі доля зведе мене з Сергієм Притулою, з чиєї ласки я опинюсь на іншому боці планети, аж у Новій Зеландії, захищаючи честь українських жінок.

Тож розповіді про древніх мусять почекати.

Мандри Близьким Сходом завершились таким феєрверком пригод, про які просто не можна не написати. Книга про те, що нашептали мені камені з Перу, Мексики, Лівану та Єгипту, ще буде. Я напишу не лише про згадані краї, а й про інкські золоті прикраси, котрі нагадують сучасні винищувачі, про загадкові піраміди у Китаї, які дотепер приховуються від громадськості, про таємничу гору Кайлас і багато всього іншого. Обіцяю! А поки що розповім вам три на перший погляд не пов’язані історії: про перші буремні дні єгипетської революції, котра затягла мене без попередження і не питаючи дозволу, про веселий інцидент у міжнародному аеропорту Дамаска, де я хвацько виматюкав полковника таємної сирійської поліції, і про грандіозну авантюру під назвою «На Зеландію!», вигадану тернопільським «Сірим» Сергієм Притулою. Всі ці історії втиснулись у кілька місяців мого життя і міцно переплелися, відсунувши решту подій на другий план.

Так уже вийшло. Я не винен. Ніколи не знаєш, куди заведе тебе довга дорога…

23 січня 2012

Отжіваронґо, Намібія

Справжній мандрівник не шукає легких шляхів. Я навмисно уникаю ходжених стежок і вичищених до огидного блиску курортів. Країна цікава мені тільки тоді, коли в ній можна знайти щось оригінальне, нетипове, приголомшливе і небезпечне. Через це спочатку моє рішення податися в Єгипет викликало подив. А й справді, що там нового і небезпечного? Я зовсім не заперечую монументальності пірамід, величі древніх храмів у долині Нілу, краси пляжів і лагун Червоного моря. Все це цікаво. Проте перелічені місця аж надто доступні і до жаху популярні серед туристів-матрацників. «Нічого небувалого в сучасному Єгипті не знайти», – переконували мене товариші.