Василь Врублевський - Кава-сутра

РОМАН. Даремне?

НАТА. Атож, даремне! Бо годі сподіватися на успіх: нещира, награна бадьорість не викличе в моїй душі нічого з того, на що ти сподівався б!

РОМАН (збентежено) . Схаменися, поки у мене дах не зсунувся! Шекспіра начиталася?

НАТА. Шекспір? При чому тут Шекспір?

РОМАН. При чому? А ти послухала б себе! (Намагається імітувати Натин голос.) «Годі сподіватися на успіх, бо награна твоя бадьорість в моїй душі не викличе нічого»… Майже Офелія!

НАТА. О, це так мило із твого боку! Офелія… Що ж, я втішена. Їй-бо, втішена. Все-таки Офелія – це ліпше, аніж Дунька для забав.

РОМАН. Облиш!

НАТА. Що – облишити?

РОМАН. Усе!

НАТА. Усе?

РОМАН. Нато! Ти ж розумна жінка. Навіщо ці балачки про старі болячки? Ми ж домовилися більше не торкатися цієї теми… Ані тобі, ані мені такі розмови не потрібні, це ж очевидно!

НАТА. Оче-видно! Тобто: те, що бачиш. Так? Але ж ти дивишся на світ своїми очима, а я – своїми. Отже, ми й бачимо усе по-різному…

РОМАН. Ну!.. Це ти вже заглибилась у хащі. Відкинь ти, бога ради, це своє філософствування. До життя треба ставитися простіше!

НАТА. Так-так. Але мені здається, що я й так все спрощую. Далі вже просто нікуди. Ось ти говориш, що я нібито розкутішою стала. Але ж ні, Романе, ні! Не розкутішою я стала, а брутальнішою. Брутальнішою, розумієш? Я для себе усе вже до того спростила, загнала у такі примітивні схеми, що на часі вжахнутися…

РОМАН. Цікаво, цікаво.

НАТА. Нічого цікавого!

РОМАН. Цікаво: куди ти хилиш? У мене таке враження, ніби ти запосяглася наговорити мені добрячу кіпу бридкостей про себе, викликати в мені зневагу і у такий спосіб здихатися мене.

НАТА. Отакої! Мій любий ловеласе, запам’ятай одну важливу річ: коли приходиш до коханки – головне не налякати її тим, що ти залишишся назавжди.

РОМАН (ошелешено) . Нато!.. Ради бога!.. Звідки цей цинізм?

НАТА (ніяк не реагуючи на Романову репліку) . Невже ти думаєш, що коли б я хотіла тебе здихатися, то не знайшла б іншого, не настільки примітивного, способу? Думаєш, не змогла б обійтися без зайвих слів? Та я б просто не відчинила тобі двері – от і все.

РОМАН. Ну, двері… Це несерйозно… Хоча! Ти жінка. А це у манері жіноцтва взагалі: набрид чоловік, законний чи коханець, – ату його, нічого з ним панькатися…

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.