Владимир Винниченко - Слово за тобою, Сталіне[скорочено]

— Учи, учи! — весь час оберталась до нього Оксана. — Не вивчиш, не дістанеш більше ні ковбаси, ні сиру, ні канахветів. Учи!

— Та я вчу-у… — з плачем у голосі згоджувався Гаврик, — так воно не влізає в голову… І знову бурмотів.

— …«В Радянськім Союзі ти щастя знайшла, ти щастя знайшла, ти щастя знайшла…»

І з таким одчаєм і люттю повторював це «щастя», що аж гість зацікавився і запитав:

— А що то він вчить таке?

— Та отой гімн України їхній… — понуро пояснив Юхим. — Вийшов наказ, щоб усі учні по школах вивчили напам'ять оцей їхній гімн. Не гімн, а, звиняйте за слово, чисте г… Ну, а Гаврик наш ніяк не може його напам'ять узяти. Ну, прокажи нам, що ти вивчив. Прокажи швидше. Ну?

Гаврик сьорбнув носом, розгладив долонею папірець і почав механічним, високим голосом:

— «Живи, Україно, прекрасна і… і…

— …«І сильна, і сильна…» — підказав батько.

— …«Прекрасна і сильна, — повторив Гаврик. — В Радянськім Союзі ти щастя знайшла…»

— Бодай їм було повік таке щастя! — тихо вставила Оксана, а Гаврик зупинився.

— Ну, далі, далі! — підштовхнувЮхим. Гаврик напнувся і потяг далі:

— «Між рівними рівна, між… між…

— «Мок вільними вільна»… — знову підказавбатько.

— «Між вільними вільна, — підхопив Гаврик, — під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла…»

— Бач, знаєш. Катай далі!

Підбадьорений похвалою, Гаврик ще напнувся і випалив;

— …«І Ленін осяяв нам путь на свободу, і Сталін веде нас до світлих висот…»

— Завела б його чума на той світ від нас! — знову подала свою репліку Оксана. А батько зауважив вибачливо:

— Ти трохи пропустив. Ну, нічого, катай далі. Останній куплет. Ну?

Але «останній куплет» ніяк не піддавався натискові Гаврика, і тільки кінцевий рядок весь час вистрибував:

— «І в світ комунізму велично ідем… І в світ комунізму велично ідем…»

— Та що велично ідем, то так… А що ж перед цим було? Забув?

— Забу-ув… — з плачем вирвалось у Гаврика і крізь сльози він раптом скоромовкою додав:

— «І слава Союзу Радянському, слава, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла»…

— Ну, знаєш що, хлопче, — поставив батько, — лягай спати, а завтра рано я тебе збуджу і ти ще повториш…

Гаврик охоче вхопив папірець і з ним побіг до голівок, що, як жабки при березі з жабуриння, виглядали з лахміття.

А дорослі знову звернулись до своїх склянок з вином.

— Так, та-ак! — глибоко зідхнув Юхим, — знайшла щастя Україна в Радянськім Союзі, отам воно по лісах Сибіру та отут… у лахміттях і злиднях. Так, так, слава Сталіну, що й казать. Він додав на червоному полі блакитну смугу і гадає заплатити нею за заграбовану нашу державну самостійність і наш добробут.

Степан Петрович пильно, по черзі глянув на обоїх своїх хазяїнів. Розуміється, це були терміти, виразні, одверті, просто кричущі терміти. Тут і без принади та без паролю видно було. Але на всякий випадок, чи просто з цікавосте він, зідхнувши так само як Юхим, понуро промовив,

— Ех, ніч нависла над нами!

— Ой, ніч, ой, тяжка, страшна ніч! — підхопила Оксана. — І коли вона скінчиться, Господь його знає.

— Та, може, колись і скінчиться? Правда, Юхиме? — підштовхнув того гість.

Але Юхим сидів і все з тим самим виразом понурого суму й нічого не казав.

— Боюсь, що ніколи вона проклята не скінчиться. Хіба що війна всіх нас скінчить… — нарешті тихо пробурмотів він. А про «ранок» не згадав.

Та видно, що вони й не чули нічого про той бідний «ранок». Або, може, все ж таки недовіряли? Ну, добре, а якби вони сприйняли «принаду»?

І Степан Петрович, знову зідхнувши, почав:

— А от я чув, що за кордоном люди знайшли спосіб знищити і війну і большевиків та їхню ніч.

— Та не може бути?! — скрикнула Оксана. Одначе Юхим тільки наставив на гостя свої пукаті жовті баньки і мовчки ждав пояснення. І гість став пояснювати. Біленки слухали жадібно, але по-різному: Оксана весь час перепитувала, не розуміла, від захоплення сплескувала долонями. А Юхим усе мовчав, усе дивився жовтим, понурим поглядом у лице гостеві й курив цигарку за цигаркою. Нарешті, коли гість виставив головні боки принади, Оксана не витримала й закричала:

— Та щоб ото наші нові царі, маршали, генерали та директори, та всякі інші совєтські пани, щоб вони ото віддали нам, робочим людям, заводи та фабрики, колгоспи? Щоб ото відмовились від усякого панування та розкошів?! Щоб перестали нас гнати, як худобу, на каторжну роботу? Та де ж це ви бачили таке?!

А Юхим спустив очі на стіл і рішучим, хмарним голосом додав: