Сергей Жадан - Біґ Мак. Перезавантаження

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергей Жадан - Біґ Мак. Перезавантаження» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: short_story, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Біґ Мак. Перезавантаження: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Біґ Мак. Перезавантаження»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усе починається з вокзалу – зустрічі й прощання, дороги та краєвиди, обличчя та вчинки… Одного разу потрібно зважитися й вирушити в подорож назустріч майбутньому, щоб віднайти точку відліку – або кнопку «перезавантаження». Тож наші мандри лише починаються…
До видання ввійшли як уже знайомі читачеві, так і малознані оповідання одного з найвідоміших письменників сучасної України.

Біґ Мак. Перезавантаження — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Біґ Мак. Перезавантаження», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Викликати тобі таксі? – питаюся я і йду до кельнера.

Кельнер, молодий італієць, підморгує мені обома очима, викликає по телефону таксівку й весело соває мені презерватив.

– Дякую, – кажу, – мені не треба.

– Бери-бери, це ґратіс, себто безкоштовно.

Я, своєю чергою, лізу по кишенях, знаходжу коробку сірників із рекламою віденського радіо «Оранж», хороша станція, завжди крутять хоп, і соваю йому. «Тримай, це з Відня». Чувак тисне мені руку й мчить зустрічати нових відвідувачів, а я повертаюся. «А навіщо ти вирив яму, питають боснійця», – Ґашпер в ударі, ніби й не гнав півтисячі кілометрів. «Саро, – кажу, – твоє таксі зараз приїде». Сара говорить усім до побачення й виходить в ранкові сутінки. За якихось десять хвилин ми теж виходимо, тепер лише треба познаходити ці лажові автомобілі – і додому, у готель, де є душ, «емтіві» та новий тестамент, навіть два нових тестаменти, так що в разі чого можна почитати хором. Ніна намагається виїхати з-поміж двох авто, між якими вона годину тому затиснула свій «фольксваген», легенько штовхає передню машину, потім здає назад і так само штовхає задню, розкочує їх, мов більярдні кулі, урешті-таки вибирається, тисне на газ і зникає за рогом.

Сильві махає їй услід рукою, але не надто активно, щоб та, бува, не повернулася.

За вікном висить туман, крізь нього пробивається тьмяне ранкове світло, великі мокрі сніжинки липнуть до шибок і відразу тануть. Після ночі повітря ще не прогрілося, але сніг усе одно тане, прямо в повітрі, по склу стікають великі жирні краплі, я бреду коридором із готельним рушником і «гедендшолдерсом» у пошуках душу.

Душ у кінці коридору, звідти лине дзвінке багатоголосся.

Я відчиняю двері, валить пара, коридор наповнює теплий туман, я роблю крок усередину й намагаюся розгледіти, що там, за туманом, а там стоїть кілька голих тинейджерів, на підлозі валяються їхні футболки, може, якась футбольна команда, думаю я, хто їх знає, хто тут зупиняється, але з-під струменів води виходить іще двійко голих тинейджерок, хоч душ узагалі чоловічий. Тинейджери, побачивши мене, намагаються зібрати свої речі, я роблю застережливий рух, мовляв, мийтеся, мийтеся, я пізніше зайду, але вони сміються й говорять: «Старий, усе гаразд, ми вже помилися». – «І ми теж», – говорять тинейджерки. «Ви що тут, ночували?» – питаюсь я, аби щось спитати. Тинейджери далі сміються: «Ні, – кажуть, – просто тут краще раніше зайняти місце, бо потім приходять турки». – «Правильно, – погоджуюся, – краще взагалі з ночі помитись, аби вранці не повторюватися». Тинейджери сміються, – справді, футболісти, – і, прихопивши форму, рушники та голих тинейджерок, забираються кудись у безвість, можливо, на тренувальний збір.

Я пускаю гарячу воду й підходжу до вікна. За вікном обвисає розмокле берлінське небо, на підвіконні лежить кілька великих сніжинок, я відчиняю вікно, і туман виповзає назовні. Двері за моєю спиною відчиняються в сусідню кімнату, де розміщено кілька туалетних кабінок, заходить старий, пожмаканий життям та еміграцією турок. «Привіт, – кажу, – хороший сьогодні день». – «Та нічого», – відповідає він крізь вуса, заходить до крайньої кабінки й починає голосно ригати. Я закручую кран i повертаюся в кімнату.

Пополудні Ґашпер пакує каталоги зі своїми роботами й збирається їхати до знайомої галерейниці. Як справжні друзі ми хочемо його супроводжувати, та й робити в цьому готелі, якщо чесно, нічого – новий тестамент перечитали, «емтіві» подивилися, Сильві навіть позичила туркам анальгін, хоч нафіга їм анальгін, не розумію. Ґашпер довго зідзвонюється з галерейницею, урешті та говорить: «Окей, приїжджайте», і ми їдемо. На вулицях пахне торішньою травою й китайським фаст-фудом. Галерею разом із галерейницею знаходимо на п’ятому поверсі будинку в самому центрі, жодних вивісок немає, галерея культова й некомерційна, за рахунок чого вони живуть – невідомо, галерейниця відчиняє нам двері, і ми опиняємось у великому помешканні, стіни якого завішані абстрактним живописом. Під кожною картиною причеплено цінник, ціни нереальні, як і сама галерея. Галерейниця в найкращих традиціях націонал-соціалізму примушує нас чекати хвилин тридцять, поки вона розмовляє з якимось мужчиною, теж, очевидно, художником, чужі тут не ходять, a ми знаходимо в кутку великий акваріум, у якому лежать дві черепашки й навіть не думають рухатися, протягом усього часу, доки галерейниця тягне волинку, вони лежать собі на вмонтованих в акваріум скляних терасах, випучуючи в наш бік свої допотопні беники, i загалом викликають непереборну огиду, принаймні в мене. З таким самим успіхом галерейниця могла тримати заспиртованих черепах – їх принаймні не треба годувати. Та й пахнуть вони краще.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Біґ Мак. Перезавантаження»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Біґ Мак. Перезавантаження» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Біґ Мак. Перезавантаження»

Обсуждение, отзывы о книге «Біґ Мак. Перезавантаження» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x