Сергей Жадан - Біґ Мак. Перезавантаження

– Ні, – плакала вона далі, – я сама в усьому винна. Я втратила свій шанс. Я втратила свій Берлін, і що нам тепер робити – тут, серед такої кількості вагітних жінок?

Уранці він зателефонував її батькам. Слухавку взяв тато. Дізнавшись про народження онуки, він увесь захвилювався і, хлипаючи від розчулення, сказав, що вони з дружиною за ними сумують і побиваються по триденній розлуці, просять їх повернутися й пропонують забути все старе – і погане, і добре, тим більше, що нічого доброго вони й не пам’ятають. Тому що, додав, це все дурниці – і його дезертирство, і її незакінчена освіта, і те, що вони дали дитині таке дурнувате ім’я, головне, що вони – родина, а отже, мають бути разом, підтримуючи одне одного й допомагаючи одне одному, з тим щоби жити довго й щасливо, а потім померти, в один день і в одному ліжку – укінець заплутався старий і поклав слухавку.

Він пішов до своїх жінок і весело повідомив, що вони, усі разом, повертаються туди, де їх люблять і де на них чекають.

Доньку вони потім переназвали Анжелою.

І хоча минуло стільки часу, хоч він минає і далі, навіть не думаючи спинятися, я все одно повертаюся час від часу до всіх цих історій, які живуть своїм життям, незалежно від того, пам’ятає про них ще хтось, крім мене, чи ні.

Я люблю згадувати їх усі й переповідати про себе, чудово розуміючи, що ці історії давно й щасливо завершилися, що всі герої, згадані в них, недбало й безнадійно вигадані, і що під час їх вигадування постраждали всі, включно з оповідачем. Постраждали, але не відступилися від свого, твердо вірячи, що головне – це нічого не забути. Адже забуття – це найбільша зрада, якої тобі ніхто й ніколи не пробачить. Тому я тримаю в пам’яті їх усіх, згадую їхні імена та звички й час від часу повертаюся в ті міста, де небеса наповнені хмарами й кометами, і туман стоїть над ранковими вокзалами, а пероном ходять завжди юні й завжди замерзлі дівчатка, з ніжністю в серці й фруктовими карамельками в кишені.