Емілія Бронте - Буремний Перевал

— Я маю отримати свою платню і забираюся звідси! Я-бо налаштувавсь померти там, де служу шістдесят літ; оце думав — приберу на горище всі свої книги та все добро, а кухня хай лишається їм, так воно спокійніше! Хоч і тяжко отак зніматися з теплого місця, та вже ж якось зібрався; аж нє — їй, бач, і садочок мій муляє! На Бога, хазяїне, цього я не подужаю стерпіти! Когось можна уярмити, і він привикне гнутися, та я завжди був не з таких, і пізно вже мені привикати на старість! Та я ліпше піду дороги мостити, якось уже зароблю собі на хліб та на юшку!

— Ну, ну, дурню, — перервав Гіткліф, — коротше! Чим тебе скривдили? Я не втручатимусь у твої чвари з Неллі, хай вона тебе хоч до короба вкине — мені байдуже!

— Та я не про Неллі,— відповів Джозеф. — Якби то річ у Неллі, я б і не думав іти; хоч вона й безсоромниця, та, дякувати Богові, ні в кого не може викрасти душу! Вона ніколи не була така вже гожа, аби на неї хотілося око покласти. А оця бо сквернавиця, шелихвістка, приворожила нашого хлопця своїми нахабними очиськами та бісівським крутійством, та так, що… Нє! В мене просто серце рветься! Він позабував усе, що я для нього робив, скільки на нього сил угохкав, — пішов У та й викопав усі ліпшенькі кущі смородини, усі до їдненького! — і старий заголосив як на ґвалт, оплакуючи свою гірку образу та пропащу долю невдячного Ерншо.

— Та він що, впився? — спитав Гіткліф. — Гортоне, він наче тебе винуватить?

— Я викопав лише два чи три кущики, — відповів хлопець, — та я просто хотів їх пересадити.

— А нащо тобі їх пересаджувати? — спитав хазяїн. Катрина, розумниця, влізла-таки в розмову:

— Ми хотіли посадити там квіти, — вигукнула вона. — Це тільки я винна, бо я його попросила.

— А тобі який біс дозволив тут хоч цурку чіпати? — здивувався її свекор. — І хто велів тобі, Гортоне, її слухати? — додав він, повертаючись до хлопця.

Той наче занімів; кузина відповіла за нього:

— Ви б могли й не жалкувати для мене кількох ярдів землі, якщо відібрали у мене весь маєток!

— Твій маєток, негіднице? В тебе його й не було ніколи, — мовив Гіткліф.

– І мої гроші,— продовжувала вона, незворушно витримавши його гнівний погляд, і надкусила окраєць хліба, що лишився від сніданку.

— Цить! — ревнув він. — Доїдай — і геть звідси!

– І маєток Гортона, і його гроші,— вела далі відчайдушна войовниця. — Ми з Гортоном тепер друзі, і я йому все про вас розповім!

Хазяїн на якусь мить наче знітився. Він поблід і зіп'явся на ноги, дивлячись на неї зі смертельною ненавистю.

— Якщо ви мене зачепите хоч пальцем, Гортон вас вдарить, — мовила вона, — отож ліпше сидіть.

— Якщо Гортон не витурить тебе звідси, то це я його вдарю — та так, що він полетить до дідька, — гарикнув Гіткліф. — Клята відьма! То ти його хочеш наструнчити проти мене? Геть А звідси! Чуєш? Викинь її до кухні! Я її вб'ю, Неллі Дін, якщо ти дозволиш їй іще хоч раз трапити мені на очі!

Гортон тихенько вмовляв Катрину піти.

— Жени її геть! — люто заволав Гіткліф. — Що ти там розпатякуєш?

І він підступив до них, аби власноруч виконати свій наказ.

— Він вас не послухається, лихий чоловіче, — мовила Катрина. — І скоро він вас ненавидітиме так само, як я.

— Тихіше! — докірливо кинув хлопець. — Я не хочу, щоб ти з ним так розмовляла. Годі!

— Але ж ти не дозволиш йому мене вдарити?! — крикнула вона.

— Все, іди! — сердито прошепотів він.

Та було вже пізно — Гіткліф міцно схопив її.

— А тепер ти іди звідси! — наказав він Гортону. — От відьма клята, все ж таки довела мене — і такої миті, коли я не схильний це терпіти; та вона в мене довіку закається!

Він вчепився в її волосся; Гортон намагався її звільнити, вмовляючи хазяїна не бити її хоч цього разу. Чорні очі Гіткліфа палали; він, здавалося, ладен був роздерти Катрину на шматки, і я вже якось ризикнула б заступитися за неї, та раптом його пальці розтислися. Він відпустив її волосся і тепер, тримаючи за руку, пильно вдивлявся в її лице. Потім затулив долонею очі і хвилю постояв, силкуючись опанувати себе, і, повернувшись знов до Катрини, мовив із напруженим спокоєм:

— Затямте, вам не слід мене дратувати — бо я коли-небудь справді уб'ю вас! Ідіть із місіс Дін і надалі тримайтеся при ній, і свої грубощі також збережіть для неї. А щодо Гортона Ерншо, то якщо я побачу, що він вас слухає, я відішлю його — хай заробляє собі на хліб, де хоче. Ваша любов зробить його вигнанцем і жебраком. Неллі, забери її, і залиште мене, ви всі!

Залиште мене!