Люба Клименко - Пор'ядна львівська пані

— Ну що таке?

— А ти не образишся, якщо я тебе щось попрошу?

— Не знаю, а що?

— Спокуси Ясика!

Кася у відповідь мовчала. Пенелопа зрозуміла, що та давно про це думала, проте боялася зізнатися подрузі.

— Йому і дійсно так самотньо! — підливала масла у вогонь Пенелопа.

Кася підхопилася з ліжка і, ніжно поцілувавши Пенелопу в губи, рішуче побажала собі:

— Ну що ж, удачі!

Пенелопа неначе звільнилася від страшного тягаря. Докори сумління, які то явно, то приховано мучили її, нарешті стихли. Вона знайшла виправдання своїй поведінці: їхня з Ясиком біда, що вони обоє були нерозкритими бруньками, вони обидвоє — пасивні партнери. Внутрішньо вона жаліла свого чоловіка, оскільки він не винен був у тому, що таким народився. Така його природа, таке його виховання. Не можна ламати людину, треба її сприймати такою, якою вона є. Пенелопа збагнула: якою ж вона була часом жорстокою до нього! Ясика треба любити таким, який він є. Але бажано — на відстані...

До кімнати навшпиньки зайшов Одіссей і завмер на порозі. Пенелопа прислухалася до мирного сопіння своїх дітей.

Він наблизився до неї і в темноті намацав її. Одіссей стягнув ковдру і ніжно поцілував пальчики Пенелопиної ноги. Цілував їй одну ногу, ніжно пестив рукою другу і повільно просувався губами вище й вище, підняв їй нічну сорочку і почав гратися язиком з її черепашкою.

— Як я скучив за твоїм смаком, — прошепотів він пристрасно. — Смаком рожевого лотоса, як сказано в Кама-Сутрі...

Пенелопа легенько застогнала.

Він стиснув руками половинки її попи і розсунув їх. Вона лежала перед ним, як розгорнута книга («як «Актова книга міста Львова ХVІІ ст.», — подумала Пенелопа) і з трепетом прислухалася до себе...

— Тільки не тут! — пошепки попросила вона. Він узяв її на руки і виніс із дитячої. Вони опинилися у вітальні. Однак тут він не спинився. Він поніс її далі, в коридор.

У Ясиковій кімнаті щось упало, надривно бренькнувши струнами. Одіссей завмер, важко дихаючи.

— Ти куди? — перелякалася Пенелопа.

Він, нічого не відповівши, натис на ручку кімнати Правдослави Іванівни.

— Я хочу тут, — прошепотів він на вухо.

Пенелопа почала випручуватися, однак він її обхопив, неначе змії Лаокоона, мертвою хваткою.

Правдослава Іванівна мирно спала, солодко похропуючи.

Пенелопа була вся напружена.

— Не бійся, я напоїв її коньячком, — прошепотів Одіссей на вухо і почав ніжно цілувати її в губи тільки йому відомим поцілунком.

Вона тремтіла в його руках.

Він обережно поклав її у фотель, на якому до того мирно спав Вуйцьо. Той перелякався і видряпався на шафу, світячи в темряві обуреними очима.

А Одіссей, легенько покусуючи Пенелопине вушко, шепотів:

— Я люблю тебе, люблю, люблю...

І він почав її кохати так пристрасно, так палко, неначе доводячи правдивість своїх слів, неначе доводячи Правдославі Іванівні своє право на її невістку, неначе доводячи усьому світові, що ніщо не може бути в житті солодшим від звичайної плотської любові — не нудного механічного розгойдування ліжка задля продовження роду, а красивої, вигадливої, романтичної, іронічної, вишуканої, інтелігентної, не похабної плотської любові, яка перетворює звичайний секс на явище космічне.

Уранці Пенелопа з Касею спостерігали цікаву сцену: пані Правдослава з Дмитром Івановичем виносили з хати її улюблений фотель. На питання, в чому справа, вона забідкалася:

— Щось сталося сьогодні з моїм Вуйцьом. Щось його вночі налякало! Треба вишептати йому переляк! Або злити на віск! Напевне, хтось його зурочив, — і вона з підозрінням подивилася на Касю. — Мій Вуйцьо зненацька зненавидів свій фотель: нюхав, нюхав, а потім почав кігтями рвати!

— А від тебе всю ніч так котом несло... — тихо вколола Пенелопу Кася.

— А від тебе — Ясиковою піжамою, — не уступала подрузі в ядучості Пенелопа. — До речі, як усе пройшло?

— Подивися на свого Ясика і все зрозумієш!

Ясноспів сидів на лавочці під виноградом і настроював гітару, мугикаючи під ніс пісеньки Ероса Рамазотті.

Пенелопа зацікавлено споглядала разючі зміни в його поведінці, настрої і навіть зовнішності. І це все лише за одну ніч!

— А як його «ерос»? — поцікавилася вона в подруги.

— Ерос як ерос, — стинула плечима та, а потім оживилася. — Спочатку він був якийсь «розмазотті», а потім, як увійшов у смак, то вийшов такий «оргазмозотті», що його «банд-ерос» «розламазотті».

— Ясно.

— А у вас що? Як там твій цар Ітаки?