Люба Клименко - Пор'ядна львівська пані

— Справжні дослідники «Актової книги міста Львова ХVІІ ст.» не вештаються по чужих свекрухах, поїдаючи їхній вдовиний хліб, а читають лекції в Народному домі міста Стримбора, до речі, сьогодні ввечері.

— І хто це? — пониклим голосом пробелькотіла Пенелопа.

— Доктор історичних наук Дмитро Іванович Остромирський, — з гордістю промовила вона осоружні слова. — З Києва, — додала вона з особливим акцентом.

Пенелопа присіла на стілець.

— До речі, сьогодні він буде у нас вечеряти, — сказала вона. — І, може, навіть заночує!

Пані Правдослава підійшла до дзеркала, поправила свою зачіску і закохано промовила:

— Він — інтелектуальний світоч!

Вона подивилася на невістку і з гордо піднятою головою вийшла з кімнати.

«Щодо світоча, то ви маєте рацію, мамо!» — подумки кинула їй навздогін Пенелопа.

У сусідній кімнаті корчилася в судомах сміху Кася.

— Цікаво, де вона йому постелить: у себе чи в Ясика? — прогиготіла вона.

Пенелопа не слухала її. Вона перебувала в стані ступору.

— Це я ще повинна годувати цього курвиного сина!

Однак тут вона помилился. Пані Правдослава сама приступила до приготування званої вечері. Вона не могла довірити недолугій невістці такої серйозної справи.

Накриваючи на стіл святкову скатертину, поки пані Правдослава у жовто-блакитній вишиванці із трьома (разом з Ясиком) дітьми насолоджувалася ора... тьфу ти!.. ораторськими здібностями Дмитра Івановича, подруги вели розмову.

— Ти знаєш, — казала Пенелопа, — я вже втомилася. З цим треба щось робити. Так далі тривати не може.

— І як практично ти збираєшся це здійснити?

— Я ще не вирішила.

— А я схиляюся до думки, що ми перед ним безсилі. Треба стоїчно витримати всі його знущання. Думаю, карти розкривати він не збирається. Він просто грається з вогнем. Це його збуджує.

— І коли вже він поїде у свій Київ чи... До речі, ми й досі не знаємо — хто він насправді й звідки.

— Він правильно робить, щоб тримати нас увесь час у напрузі. Невже тебе ця ситуація не збуджує?

Пенелопа замислилася.

— Не знаю. З одного боку, мені страшно, що все розкриється, причому в такому ганебному світлі, а з іншого... моя напруга — це щось подібне на сексуальну...

— От бачиш! Сприймай це, як любовну гру. Небезпечну, навіть ризиковану любовну гру.

— Легко тобі казати!

— Казати — легко, а дивитися...

— Ти що, ревнуєш мене до Одіссея?

— Та ні, він мене як сексуальний партнер вже не приваблює. Він надто активний для мене. А я люблю пасивних. Таких собі маминих синочків. Але я маю від споглядання вашої любовної гри більше задоволення, аніж ви обидвоє. — Кася засміялася і лукаво додала: — А тим паче пані Правдослава!

За столом пані Правдослава посадила шановного гостя по праву руку від себе. Ясик сидів у неї по ліву руку. Це вперше у житті вона зробила таку рокіровку. Ясикове місце завжди було справа від неї.

«Отже...» — Пенелопа не закінчила думки.

Подруги сиділи навпроти святої трійці: свекруха, чоловік і коханець, тож головним завданням на цю вечерю у них було — не вдавитися. А загроза була реальною.

Одіссей сидів навпроти дівчат у своїй вишиванці — білим по білому, — і його смолянисто чорна борода створювала ефектний кольористичний контраст. Це не могло не привернути уваги пані Правдослави, яка, як і її синочок, була дуже чутливою до естетичних матерій.

— Ви маєте дуже алєґантську (саме так говорять у Стримборі) вишиванку! — зробила вона комплімент гостеві.

Дмитро Іванович так само алєґантськи взяв руку пані Правдослави і з почуттям поцілував її. Пані Правдослава обвела переможним поглядом присутніх:

«Ось бачите, як мене шанує ця поважна людина з Києва! Цей інтелектуальний світоч!» — красномовно сяяли її очі.

«Це не інтелектуальний світоч, а оральний», — лунали беззвучні слова з вуст Пенелопи.

«І трахальний», — приєдналася до неї Кася.

Одіссей нахилився до пані Правдослави і щось зашепотів їй на вушко. Та зовсім по-дівочому сором'язливо усміхнулася і зашарілася. Трохи оговтавшись, перевела розмову на високі матерії:

— Пан Дмитро сказав на вечорі в Народному домі, що я — зоря української просвіти. Правда, Ясику?

Ясик мовчки кивнув.

— І ще сказав, що в мене надзвичайно точне історичне бачення...

— Так, бабусю, — уставила свого довгого носа в розмову всюдисуща Мартуся. — А ще він тебе за кулісами вщипнув за дупу!

За столом запанувала мовчанка. Кася і Пенелопа завмерли із завислими в повітрі виделками. Правдослава хапала ротом повітря. Один Ясик спокійно їв. Здається, він витав думками далеко-далеко... Можливо, в синіх Карпатах...