Володимир Горак - Статті з історії України першої половини 20-го століття

Можна також поділити і інші думки Р.Конквеста – що напередодні колективізації селянські господарства України демонстрували значне зростання рівня своєї продукції і що цей прогрес був би ще більш відчутним, якби були вдосконалені знаряддя селянської праці. Останню тезу історика можна підкріпити тим фактом, що у той час на території СРСР вже діяли великі підприємства по виготовленню сільськогосподарської техніки (наприклад, Сталінградський і Харківський заводи), які б забезпечили селянство України не тільки новими, сталевими плугами, а й тракторами. Однак разом з тим треба підкреслити: прогрес у селянських господарствах України напередодні колективізації, безумовно, був, але разом з тим він був не настільки значним, щоб на сто відсотків задовольнити потреби індустріального сектора, який тоді бурхливо розвивався.

Іншою істотною причиною колективізації в Україні та в Радянському Союзі у цілому, була, на думку радянських істориків, цілком реальна куркульська загроза по відношенню до трудящого селянства. Радянські історики П.Лавров і В.Загорський, враховуючи наявність у доколгоспному українському селі «міцних» в економічному плані селян-куркулів (або ж – дрібної сільської буржуазії), вважають, що без суцільної колективізації неможливо було б врятувати багатомільйонне селянство «від жорстокої експлуатації і злиднів» [6] Історія Комуністичної партії Радянського Союзу. – С.13. . Аналогічна думка висловлюється і у «Історії Комуністичної партії Радянського Союзу»: «…без колективізації неможливо було звільнити мільйони трудівників від куркульської кабали, злиднів і відсталості» [7] Історія Комуністичної партії Радянського Союзу. – С.344. .

Слід зазначити, що наявність в українському селі такої групи селянства, як куркульство (або ж – дрібної сільської буржуазії) завжди було гостродискусійним питанням. Якщо історики марксистсько-ленінського напрямку завжди підкреслювали наявність сильного в господарчому відношенні куркульського прошарку на селі, то їхні опоненти або взагалі не визнавали селян, які жили експлуатацією своїх односельчан, або ж намагалися довести, що значної економічної, а також політичної ролі куркулі України ніколи не грали. Стосовно 20-х років минулого сторіччя різність думок дослідників є аналогічною. Автори радянського історичного видання «Історія селянства Української РСР» зазначають, що напередодні масової колективізації куркулі становили близько 4 % населення України [8] Історія селянства Української РСР. – Київ, 1967. – Т.2. – С.123. . Дещо по-іншому визначають кількість куркулів на Україні у 1929 році автори іншого радянського видання – «Очерки развития социально-классовой структуры УССР (1917–1937)». На їхню думку, у 1920 році куркулі становили в Україні близько 4 % селянського населення, у 1923 році – близько 3 %, у 1927 році – 4 % і напередодні колективізації у 1929 році – близько 3 % [9] Очерки развития социально-классовой структуры УССР (1917–1937). – Киев, 1987. – С.129. . З наведених у цій книзі статистичних даних видно, що з 1921 по 1929 роки кількість куркульських господарств в Україні коливалася на рівні 3–4% від загальної кількості українських селянських господарств у цілому.

Зовсім іншої точки зори дотримується сучасний український історик Б.Хорошун. Він визнає, що куркульство в Україні існувало у перші роки нової економічної політики, але у 1923 році ця група українського селянства назавжди зникла внаслідок внутрішньої політики більшовицької партії. З такого бачення тієї дійсності виходить, що дрібна сільська буржуазія зникла в Україні ще приблизно за шість років до початку суцільної колективізації, а, отже, аж ніяк не могла стати не те що реальним, а й навіть потенційним поневолювачем бідняцько-середняцьких верств.

Проміжну точку зору на кількість куркулів у 1929 році висловлює в одній із своїх книг С.В.Кульчицький. З одного боку, дослідник не поділяє тезу Б.Хорошуна про повну відсутність куркульства напередодні усім нам відомих вирішальних подій, але, з іншого боку, не вважає, що у 1929 році господарства дрібної сільської буржуазії складали 3–4% загальної кількості хліборобських господарств України. С.В.Кульчицький зазначає, що така кількість куркульських господарств існувала в Україні у 1927 році; що ж стосується року початку колективізації, то тоді в Україні були наявними лише 73 тис. куркульських господарств, тобто лише приблизно 1,5 % від загальної кількості селянських господарств [10] Кульчицький С.В. Україна між двома війнами. – Київ, 1999. – Т.11. – С.147. .