Бодо Шефер - Шлях до фінансової свободи. Bаш перший мільйон за сім років

Чого ми точно можемо очікувати, так це несподіваних обставин. Хто бере кредити, той сьогодні купує те, що він хоче сплатити майбутніми заробітками. Проте вони можуть не з’явитися через несподівані ситуації. Усі ми знаємо, що банкіри дуже нервують, коли ми не спроможні сплатити кредитний внесок, адже наш дохід впав у зв’язку з непередбаченими обставинами. Нервові банкіри забирають у нас мотивацію й радість від життя. Ми всі знаємо, що робити споживчі борги щонайменше нерозумно. Чому ж тоді сьогодні мати борги — майже норма?

Важливо, аби ви зрозуміли, що потрапили в скрутне становище не просто так, а тому що у вас були або є помилкові засади віри.

Згадаймо, як функціонує наш мозок. Ми робимо все, щоб уникати болю й пережити радість. Борги виникають, як правило, коли хтось хоче уникнути болю саме в цю мить. Неможливість дозволити собі те, що дуже подобається, — це відмова, а відмова означає біль. Усі ми однак відчули би радість, купивши гарний одяг або якби мали можливість забронювати відпустку. Мозок завжди сильніше реагує на актуальне й безпосереднє. Йому не так важливо, що ми, купуючи занадто багато, заводимо себе в складну ситуацію на тривалий термін. Мозку хочеться уникнути болю й пережити радість за короткий термін.

Хоча люди й розвинули здатність до стратегічного планування й аналізу, та програма «зараз-уникнути-болю-та-відчути-радість» є сильнішою, ніж аналітична програма.

Усі ми знаємо, що тривалий біль від того, що ми повністю загрузли в боргах, є набагато сильнішим, ніж відносно малий біль тимчасової відмови. Яке мудре знання! Та, на жаль, за останні 4000 років воно так і не призвело до зменшення споживчих боргів. Борги виникають далеко не на раціональній основі. Щоб зрозуміти, як сильно впливає на наші дії програма «зараз-уникнути-болю-та-відчути-радість», я хотів би розповісти вам про вавилонян.

Ще древні вавилоняни накопичували споживчі борги. Вони йшли до предків сьогоднішніх банкірів — лихварів. Лихвар ставив питання, які ми чуємо й тепер у розмовах із банкірами: «У вас є гарантії?» Вавилонянин, окрім звичних і сьогодні гарантій, міг запропонувати ще дещо — самого себе. Завдяки цьому лихварство неймовірно процвітало: кожен мав можливість отримати кредит, адже міг запропонувати самого себе як гарантію. Якщо вавилонянин був більше не спроможний сплачувати борги, його продавали як раба. Як сьогодні будинок іде з молотка, так тоді з молотка йшла людина. Дев’ять з десяти рабів завершували своє життя «на стіні».

За описами античних істориків, наприклад, грецького Геродота, вражаючі стіни Вавилона належали до семи чудес світу. Збудовані за часів царя Навуходоносора, стіни сягали висоти більше 50 метрів, довжини приблизно 18 кілометрів і були настільки широкими, що ними могли проїхати шість коней.

Ці стіни збудували раби. Робота була неймовірно важкою. Сонце немилосердно обпалювало рабів, які тягнули цеглу на стіну. Термін життя такого раба становив у середньому три роки. Коли він падав від виснаження, доглядач бив його батогом. Якщо він більше не міг піднятися, його зіштовхували зі стіни, і він розбивався внизу об скелі. Уночі трупи забирали геть.

Ці сцени жителі Вавилону спостерігали кожного дня. Тяжка праця рабів була звичним явищем, яке супроводжувало кожного вавилонянина. Та цікаво, що дві третини всіх рабів на стіні були не взятими в рабство військовополоненими, а вавилонянанми, які втратили свободу.

Виникає питання: як може людина бути настільки дурною, щоб наважитися на такий ризик? Як вона могла брати кредит і пропонувати саму себе як гарантію, якщо постійно бачила, що з нею може трапитися? Відповідь така: тому що людський мозок хоче пережити радість саме зараз і саме зараз він хоче уникнути болю. Майбутня набагато більша відмова від свободи й біль від рабської смерті важать для нього менше, ніж «зараз». Отже, з аналітичним підходом ми далеко не підемо. Говорити: «Я можу розрахувати, що трапиться, і тому розумно уникну споживчих боргів», — не працювало тоді й точно не спрацює сьогодні. Врешті-решт, це призводить не до таких поганих наслідків, як у випадку древніх вавилонян, — маючи борги, ми потрапляємо в ситуацію, лише віддалено схожу на рабську.

Багато з тих вавилонян, які брали кредити, стали рабами. Однак були й такі вавилоняни, які не йшли до лихварів і дуже добре вміли поводитися з грошима. Ці люди збудували особистий добробут і зробили Вавилон, мабуть, найбагатшим містом із тих, що коли-небудь існували. Якою ж була різниця?