Виталий Копыл - Право на пиво

Здесь есть возможность читать онлайн «Виталий Копыл - Право на пиво» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2004, ISBN: 2004, Издательство: Джерела М, Жанр: Юмористическая фантастика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Право на пиво: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Право на пиво»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Перед вами збірка, присвячена ПИВУ — чудесному напою, що втамовує спрагу влітку і зігріває взимку. Скажете — ні, не зігріває? Хе-хе, значить ви не пили підігрітого пива в старому чеському шиночку! Правда не пили? А ви якось спробуйте! Багато з того, про що йдеться на сторінках цієї збірки, варто спробувати! Слово честі.
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!

Право на пиво — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Право на пиво», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Та нічогісінько! Нулліус фігіус.

Світло запалити… та що ж воно коїться, справді! Світла нема… Абендабот його забери! Але ж у Самадхі Бра, що його вікно навпроти, — є. У Мішеля Папагаструса є, у Ньянкі… Хіба що хтось дрота відкусив… знайдуться в нас такі, з шляхетних, у кого кров блакитна — їм міді не вистачає… А все’дно, прощавай, мана!

Лише тоді я почав розуміти щось — як замість яскравої вогняної сфери запалив тільки бліде зелене сяйвочко — це не світла немає, це не вистачає енергії. Хтось усю витягнув на себе — та невже ж Озі, він же п’яний, а сп’янілих сила залишає умить…

Ближче схилився — ой, лишенько! Не те, щоб алкоголем — узагалі нічим від мого приятеля не тхнуло, він наче й не дихав — обличчя мав зеленкувате, а з порізаного вказівного пальця на лівиці чорна у пітьмі кров так і капотить…

Відверто кажучи, мусив я негайно викликати чергового містика. Але це ще як подивитись: коли трапиться дядько що треба, то ректорові не доповість, тож Озі самою єпитимією відбудеться. А як з тих… що ото надто вже праведні — тоді не лишень Озі потурять геть, але й мене, та ще й сусідів з обох боків — за мовчазне пособництво. Траплялися вже такі історії.

Тому я залишив Озі самого — нічого йому за кілька хвилин не вдіється, — прослизнув у коридор та проказав слово-запит. Відгук був: «Лузіяда», і що найгірше — за чергового був нині отець Карраско, а той уже праведник з праведників. Тож повернувся до келії — а там Озипринш на підлозі простягнений, непритомний та безпам’ятний. Оце вже втрапило! Та що ж робити — гаразд, скиглити буду потім… а зараз нічого не лишалося мені, як викликати людину надійну, зі своїх, та ще й родича — Пепе Гаруту.

Не надто вже охоче я його викликав, ніяковів добряче — Пепе був на шість років старший за мене, досяг другого кола пізнання, самих офіційних сільф мав три, а скількох ще привабив та звабив! Натуру мав не легку, язика — гострого та ядучого, тож не дивно, що я його побоювався. Коли ще сам таким буду!

Стиха стукнуло у вікно. Я рвучко підняв шибку. Крилатою тінню висів назовні Пепе. Від нього пахло стрімкою водою та альбанською табакою.

— Ну, малий, що в тебе? — пошепки нетерпляче запитав Гарута. — Там Сільфа Ліда, ти дуже не до речі.

— Пепе, вибач… Світлом присягаюся, це не я, Озько щось вчудив, я сам не впораюся.

Пепе скривився, плюнув у Місяць і змахнув шовковистою перетинкою крила, показавши гладенькі п’яти. Мовляв, дурник ти, Гай Ворон! Аж кортить мені твоїми приятелями опікуватись…

Та й зависнув догори ногами, зачепившись за каміння стіни. Втягнув повітря, майнув — і ось уже склав крила, схилився над Озькою.

— Ліда зачекає, — мовив суворо, — де ж ти, малюче, отак ся утрапив?

— Та я хотів якнайкраще, — скиглив спроквола бідолашний Озипринш. — Чи я винен, що воно завжди навпаки…

Він лежав у ліжку, випивши добряче п’ятничної роси з чистотілом, пальця йому було перев’язано, пошептано на руду, і зовні все наче було гаразд, але Пепе не квапився іти. Підібгавши ногу, всівся на підвіконні, грався кінчиком крила, розпитував що й до чого.

— Ну то й що? Як нічого ніколи не виходить добре, — бурмотів Озі. — Але ректору я нізащо не зізнаюся. Скажу, жабу різав у лабораторіумі, от і пальця поранив.

— Від жаб самі бородавки, — безжалісно зазначив Пепе. — А в тебе, до речі, ще дві плями з’явилися.

— Де? — скрикнув Озі. — Гаю, де ті плями, де?

— На руки подивися, — відповів я тремтячим голосом. Бо, навіть опритомнівши, Озі був досі кволий, наче амеба. А, по-друге, у нього на вогкому від поту лобі та на руках усе чіткіше проступали дрібні коричнюваті плямки. Та й шкіра блідла і робилася тонкою, ніби прозорішала просто на очах.

— Ой, горе мені, — Озі заплющив очі. — Ой, помру я!

— Не виключаю, — відповів із сарказмом Гарута. — Якщо гратимеш у мовчанку — далебі помреш. До світання мало часу, а потім що робитимеш?

— Скажу, що хворий, — шепотів Озі.

— На проказу, — їдко зазначив Пепе. Спіймавши на льоту тоненьку самокрутку, він недбало прикурив від пальця. — Коротше кажучи, хлопе, кидай грати в піжмурки, — Гарута трішки посунувся від краю підвіконної прірви. На колінах мав звідкілясь товстий підручник. — Зажмуритись завше встигнеш. Читав звідси?

Озі напіврозплющив одне страдницьке, зі сльозою, око, кивнув.

— Отож маємо… «Ш’яхт падрейха фо ш’яхт…», оцет узяв яблучний?

— Я… яблучний. Ароматизований.

— Дев’ять свічок?

— Від святкового пирога, бо вони маленькі…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Право на пиво»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Право на пиво» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Право на пиво»

Обсуждение, отзывы о книге «Право на пиво» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x