Алина Болото - Вдова узурпатора

— Я-а-а д-дуже шкодую…

— Відшкодуєте збиток негайно, і пан Афарас, можливо, не стане з вами судитися.

— Скільки?..

Я старанно зобразила замисленість, ногою засунула під сидіння Емі, який висунувся звідти, й вирекла:

— Раз суперечка виникла через квиток, то й відшкодуєте повну вартість проїзду на «Амаданській стрілі» від кінцевої до кінцевої.

Ламасе, клянуся: він вийняв гроші й віддав ошелешеному Афарасу! Емі фиркнув так голосно, що я навіть злякалася. Кондуктор витер чоло, чемно підняв кашкета й задкуючи вийшов. Двері засунулися.

— Із нас би вийшла чудова зграя здирників, — сказав Дім Фут, вмощуючись зручніше й знову збираючись дрімати.

Я згорнула лист, приєднала до нього чек і теж вклала в руку Афараса:

— Сподіваюся, ви вибачите нам заподіяні клопоти. Готівка на зворотний проїзд у вас тепер є…

І тут я згадала, куди ми їдемо.

— Діме, ми їдемо в Амадан?!

— Якщо ми сидимо в «Амаданській стрілі», то, швидше за все, їдемо в Амадан.

— Ти сказився! Там же інквізиція. У мене немає бажання провести у в’язниці решту своїх днів!

Вперше за весь цей час Дім Фут по-справжньому розсердився. Обличчя його почервоніло, як мундир кондуктора, сиві брови зійшлися над переніссям.

— Хіба в нас був вибір, Естареді?! Чи ви віддаєте перевагу товариству найманих убивць?! З Амадана є пряме повітряне сполучення з Південними колоніями.

— А гроші? Ти забув про готівку! На що ми будемо жити в колонії?!

— Не ставте дурних запитань, пані Естареді! — гаркнув Дім Фут, але відразу понизив голос, бо на верхній полиці заворочався Клюс, який давно задрімав. — Було б життя, а готівка вже як-небудь…

В Амадан «стріла» прибула пізно ввечері. Клюс спав безпробудним сном, згорнувшись калачиком на верхній полиці поруч із Емі, який витягнувся на всю довжину. Ліхтар освітлював цю мирну картину, а до вікна прилипла нічна темрява. Я мимоволі зіщулилася: зараз нам треба було покинути тепло вагона й вийти назустріч невідомості.

— Кінцева! — ревів десь голос кондуктора. У коридорі чулися квапливі кроки: останні пасажири поспішали до виходу.

Настав час виходити й нам. Я потягнулася через купе, щоб розбудити Діма Фута, але він відкрив очі, перш ніж моя рука торкнулася його плаща.

— Уже? — пошепки запитав він. — Приїхали?

Емі м’яко зістрибнув з полиці, вигнув спину й з насолодою потягнувся. Кіт як кіт, колір тільки непопулярний, але де сказано, що чорних котів із собою возити не можна. Либонь, обійдеться.

Дім взявся термосити Клюса, але брат сонно мугикав і не прокидався. Тоді Дім обережно взяв його на руки й поніс до виходу. Емі дріботів за ними слідом, я йшла позаду. Біля дверей вагона Дім забарився: спускатися із Клюсом крутими сходами йому було незручно. Однак чиїсь руки протяглися назустріч, і після секундного коливання Дім передав хлопчика Афарасу. Емі із захопленим криком хоробро стрибнув на плече янвайця, глибоко встромивши пазурі у светра.

— Брись! — у півголоса велів Афарас, однак Емі моторно перебрався на груди Клюса, де й згорнувся клубочком. Я не стримала посмішку, бо ж занадто комічною була фізіономія Афараса, коли він намагався надати собі лютого вигляду. На нелюдей подібні штучки не діють. Дім спустився сходами, насторожено оглянувся й тільки після цього дозволив мені зійти. Дім іноді поводиться страшенно нерозумно: на освітленому пероні ми виділялися, як вишні на блюдці — чудова мішень для професійного стрільця, і якщо навколишня темрява мовчала, то зовсім не через Дімові обережності.

— У тамбурі їздити зручніше? — не без єхидства поцікавилася я в Афараса.

У результаті спілкування з тобою, Ламасе, у мене зіпсувався характер. Раніше людські страхи я сприймала спокійно, а тепер від них лютішаю. Хоча ні, ти тут ні до чого. Це спрацьовує почуття цехової солідарності. Солідарність знедолених. Спілкуватися з нами боялися, бо ми — Діано Лу, а з тобою — бо ти маг. Знехтувана, хоча й необхідна професія. Жерці творять чудеса — їх на те сподобив Місяць, а ти твориш чудеса тільки з любові до чарівного… Точніше, творив. Тобі це подобалося, ніхто тебе не зобов’язував.

Афарас подивився на мене довгим поглядом. Якби в мені не текла кров Діано Лу, я б розчулилася: стільки суму було в його очах. Ще б пак: таке гарненьке дівчисько, а лигається з темними силами! Мабуть, він готовий був оплакати мою загублену душу. Чек у кишені, можна плакати! Які ж вони всі лицеміри, ці… з інших країн Об’єднаного Королівства. В Анеморі не дуже люблять магію, так хоч визнають, що немає Світла без Пітьми, а Пітьми без Світла, а ці… так жагуче хочуть бути чистенькими, що без кінця поринають у бруд по вуха.