Стівен Кінг - Куджо

Погляньмо правді у вічі: все це було не найгіршим. найдужче дошкуляла думка, що «Ед Воркс» прогорить і вони, підібгавши хвости, приповзуть назад. Цього не трапилося, тому що Вік і Роджер працювали не покладаючи рук. Але це також означало, що вона залишилася сама з дитиною на руках і купою вільного часу.

Близьких друзів Донна могла перелічити на пальцях однієї руки, зате була впевнена, що цю дружбу не зруйнує ні вогонь, ні вода. Та вона ніколи не сходилася з людьми швидко й легко. Часом у голову закрадалася думка, чи не подати заяву на підтвердження кваліфікації – системи освіти нью-Йорка і Мейну були взаємопов’язані. Досить було лише заповнити кілька паперів. Потім зустрітися з суперінтендантом з управління освіти, і її внесуть у список позаштатних учителів Касл-Рока. Та після кількох простих підрахунків на кишеньковому калькуляторі цю безглузду ідею довелося відкинути. Витрати на пальне і няньку для Теда з’їдатимуть більшу частину її щоденного заробітку у двадцять вісім доларів.

«Я стала ідеальною американською домогосподаркою, – у розпачі думала Донна одного зимового дня, дивлячись, як у вікно тераси цокотить дрібний колючий сніг. – Сиджу вдома, годую Теда ковбасками й бобами, готую йому тости з сиром і розігріваю консервований суп на обід. Отримую порцію реального життя в Лізи з „Як обертається земля“ і Майка з „Молодих і невтомних“ [26] Американські телесеріали. . Вряди-годи ми дуріємо під черговий випуск „Колеса Фортуни“ [27] Ігрове телешоу. …»

Вона могла б піти в гості до Джоані Велш, котра мала дочку приблизно Тедового віку, та в її присутності Донні було якось незатишно. Джоані була на три роки старшою і на десять фунтів [28] 4,5 кг. важчою. Вона, здавалося, нітрохи цим не переймалась і казала, що чоловік любить її й такою. Життя в Касл-Року її цілком влаштовувало.

Саме в цей час лайно почало зворотний шлях трубою. Вона почала нападати на Віка через дрібниці, цим виражаючи значно глибші почуття, які було не так легко ідентифікувати і ще важче висловити. Втрата, страх, старіння. Самотність і страх перед нею. Коли чуєш по радіо знайому зі шкільних років пісню і ні з того ні з сього заходишся слізьми. Вона заздрила Вікові за те, що його життя було постійною боротьбою, щоб чогось досягти, він був мандрівним лицарем із фамільним гербом на щиті, у той час як вона була тут, від ранку до вечора з Тедом, утішала, коли він був не в гуморі, вислуховувала його дитяче белькотання, готувала йому обіди й перекуски. Це було життя в окопах. У ньому було забагато чекання і забагато слухання.

І весь цей час вона думала, що, коли Тед підросте, справи підуть краще; відкриття, що насправді все не так, викликало в неї почуття, близьке до жаху. Цього року тричі на тиждень Тед був до обіду в садку «Джек і Джилл», а влітку – п’ять днів у пообідньому дитячому таборі. Коли його не було, дім шокував порожнечею. Двері голодно роззявлялися без Теда, який у них стояв; сходова клітка зяяла провалом без Теда, який перед денним сном сидів у піжамі на середній сходинці, по-совиному задумливо розглядаючи книжку з картинками.

Двері ставали пащами, сходи – горлянкою, а кімнати – пастками.

Вона мила і так чисту підлогу. Дивилася мильні опери. Думала про Стіва Кемпа, з яким фліртувала ще з минулої осені, коли він приїхав до міста у своєму фургончику з вірджинськими номерами й відкрив невелику майстерню з ремонту та реставрації меблів. Вона ловила себе на тому, що сиділа перед телевізором, не знаючи, що там показують; думала про те, як його засмага контрастує з білою тенісною формою, або про те, як його зад пружинить на бігу. І нарешті вона дещо зробила. А сьогодні відчула, як шлунок скручується у вузол, і побігла до ванної, долоні притиснуті до рота, очі розширені й застиглі. Ледь устигла, її знудило від погляду на власне блювотиння, Донна застогнала, і її знудило вдруге.

Коли шлунок трохи попустило (ноги знову тремтіли; щось здобуваєш, а щось втрачаєш), вона глянула на себе в дзеркало. Світло флуоресцентної лампи надавало обличчю різких, непривабливих контурів. Шкіра занадто бліда, очі почервоніли. Волосся збилося довкруг голови негарним шоломом. Вона побачила себе такою, якою буде в старості, а найстрашніше, що якби в цю мить Стів Кемп був тут, вона, здається, віддалася б йому, хай би він тільки обіймав її, цілував і говорив, що їй не слід боятися, що час – це міф, а смерть – тільки сон і що все гаразд.

З її горла вирвався звук – пронизливий крик-схлип. Такий звук не міг народитися в її грудях: то був крик божевільної.