Говард Філіпс Лавкрафт - Тінь над Інсмутом

З якогось дива я вирішив почати своє знайомство з містом саме з бакалійної крамниці, власники якої, як мені здалося, не були корінними жителями Інсмута. У ній я застав одного лобуряку років сімнадцяти на вигляд, і з задоволенням виявив, що той вирізняється достатньою кмітливістю та привітністю, що обіцяло мені отримання найнеобхіднішої інформації, як то кажуть, із перших рук. Як я незабаром з’ясував, він і сам був схильний до спілкування, тому я почув, що йому остогидли і цей постійний запах риби, й усі ці замкнуті, похмурі мешканці міста. Розмова з будь-яким прибульцем була для нього справжнім задоволенням. Сам він родом із Архема, а тут жив із сім’єю, яка прибула з Іпсвіча, але за першої ж нагоди був готовий чкурнути звідси світ за очі. Його рідні дуже не подобалося те, що він працює в Інсмуті, проте управління компанії, якій належала ця крамниця, вирішило послати його саме сюди, а парубку ніяк не хотілося втрачати цю роботу.

За його словами, в Інсмуті немає ні публічної бібліотеки, ні торгової палати, а мені він порекомендував просто повештатися містом і самому все оглянути. Вулиця, по якій я приїхав на цю площу, називалася Федерал-стрит; на захід від неї розмістилися старовинні житла перших мешканців міста – Броуд, Вашингтон, Лафаєт та Адамс-стрит, тоді як на схід, у бік узбережжя, починалися суцільні нетрі. Саме в цих нетрях, на Мейн-стрит, я й спостеріг старі ґеорґіанські церкви, але їх усіх уже давно покинули парафіяни. За словами юнака, перебуваючи в цих кварталах, краще не привертати до себе уваги, особливо на північ від річки, позаяк люди там досить суворі та навіть злі. До речі, кілька мандрівників, котрі заблукали, зникли саме там.

Певні зони міста вважалися мало не забороненою територією. Зокрема, не радили довго стовбичити біля фабрики Марша, а ще коло діючих церков або близько того будинку з колонами на Нью-Чирч-Ґрін, в якому безпосередньо розмістився Орден Даґона. Ці церкви вельми незвичайні, оскільки не підтримують абсолютно ніяких контактів з іншими релігійними установами країни і в своїй діяльності використовують найхимерніші та найдивніші церемонії та шати. Їхня віра виразно ґрунтується на брехні та таємничих обрядах, нібито здатних забезпечити чудодійну трансформацію, що веде до певного тілесного безсмертя на цій землі. Духовний наставник молодого бакалійника, доктор Воллес із Ешберської методистської церкви в Архемі, настійно рекомендував йому не відвідувати жодну з церков в Інсмуті.

Щодо місцевих жителів, то він і сам до пуття нічого про них не знає. Вони дуже неговіркі та нелюдяні, як якісь тварини, що живуть у барлогах, і навряд чи хтось знає щось конкретне про те, як вони відпочивають, коли не рибалять. Якщо зважити на те, яку кількість міцних напоїв вони споживають, то можна припустити, що вони мало не весь день лежать п’яні, як чіп. Незважаючи на це, вони підтримують між собою взаємини своєрідного темного братерства, причому їх об’єднує саме презирство та ненависть до навколишнього світу, наче вони належать до якоїсь іншої й явно кращої для них сфери життя. Їхня зовнішність, особливо ці вирячені очі, (ще нікому не доводилося бачити, щоб бодай один раз вони моргнули) самі по собі дуже відштовхують, а голоси тим більш огидні. Страх бере, коли чуєш їхні співи у церквах ночами, й особливо під час їхніх головних свят або чогось на кшталт урочистих зборів, які влаштовуються двічі на рік – 30 квітня та 31 жовтня.

При всьому цьому вони обожнюють воду і люблять купатися як у річці, так і в гавані. Особливою популярністю користується плавання наввипередки до Рифу Диявола (причому, схоже, буквально кожен готовий брати участь у таких вельми непростих змаганнях). Коли ж мова заходить про цих людей, то маються на увазі відносно молоді їхні представники; щодо людей похилого віку, – то на них і зовсім страшно дивитися. Іноді, правда, бувають і серед них винятки, себто коли в їхній зовнішності немає абсолютно жодних відмінностей порівняно зі звичайними людьми (наприклад, у того ж таки портьє в готелі). Багато хто пробує дотумкати, що відбувається з отими літніми людьми, і чи не є «інсмутська зовнішність» такою собі своєрідною ознакою якогось захворювання, яке з віком охоплює людину все більше.

Природно, що лише дуже рідкісна недуга здатна викликати з досягненням зрілості настільки великі та глибокі зміни у самій структурі людського тіла, в тому числі деформації кісток черепа. Однак навіть спостерігаючи настільки незвичні наслідки таємничої хвороби, аж ніяк не можна зробити висновки, які наслідки вона має для людського організму загалом. При цьому молодий продавець відверто заявив, що скласти більш-менш цілісне уявлення з цього приводу вкрай складно, адже нікому ще не вдавалося (незалежно від того, скільки часу прожив у Інсмуті) встановити особисті стосунки з кимось із місцевих.