Назарій Вівчарик - Ті, що живуть під землею

– Та нє, Вован. На все життя не наїсися, – посміхнувся Віталік. – Зажди, я пиріжка куплю, бо їсти хочу як вовк.

Наминаючи пиріжки, Віталік розпитував у Володьки про інших однокласників. А Вован без кінця дивувався, що його однокласник не зареєстрований в соцмережах.

– Вєталь! Та якби ти зайшов колись у «Фейсбук», то нічого б в мене не питав. Он Мітя відростив патли, знайшов якихось хлопців, схожих на бомжів, і вони стали записувати пісні. Його часто по радіо крутять.

– Ага, я якраз радіо слухав, як їхав, то чув їх пісню. «Кицьки і цицьки»… Мітя не змінився.

– Петра батьки намагались запхнути хоч в якийсь коледж чи технікум після школи, але марно. Та й навіщо мучити хлопця. Ну не хотів він вчитися і край. Зате от трактор водить як Шумахер і за сезон у полі «зрубує» більш як 50 тисяч гривень. Ще й господарство вдома має, то їм з жінкою вистачає.

– А він одружився? – уточнив Віталік.

– Так, на Тетяні. Тій, що у класі Б вчилася, донька фізрука.

Віталік слухав безліч цієї, по суті, непотрібної для нього інформації і думав про те, як змінився світ. Хтось десь одружувався, хтось створював музичні гурти, хтось шукав себе в сусідньому Києві і просиджував цілий день в інтернеті, як Вован, а він ішачив на тій Камчатці і бачив більше лососів та бурих ведмедів, ніж людей. А в один звичайний день отримав телеграму з трагічним змістом…

Вован звично стусанув Віталіка.

– Е-е-е! Ти тут чи де? Я ж питаю, чого так довго не приїжджав?

– А я, та цей… Довга історія.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.