Стівен Кінг - Ловець снів

Сеанси з Баррі Ньюменом — це найчастіше довгі, монотонні щотижневі розповіді про його гастрономічні пригоди. Не те щоб Баррі був гурманом, о ні, Баррі — пряма цьому протилежність. Баррі поїдає все, що трапляється на його шляху. Баррі — це машина для поїдання. І він наділений феноменальною пам’яттю, принаймні щодо цього. До їжі він ставиться так само, як Піт, старий друг Генрі, — до орієнтування на місцевості та географії.

Генрі вже майже облишив спроби відвести погляд Баррі від дерев, щоб показати йому ліс. Частково через м’яке, але невблаганне бажання Баррі обговорювати їжу в усіх подробицях, частково через те, що Генрі від початку недолюблює Баррі. Батьки Баррі померли. Батька не стало, коли тому було шістнадцять, а матір він втратив у двадцять два. Вони залишили після себе велику спадщину, але вона лежить у трастовому фонді, доки Баррі не виповниться тридцять. Тоді він зможе отримати основну суму… у разі якщо буде продовжувати терапію. Якщо ж ні, сума залишиться у фонді до його п’ятдесятиріччя.

Генрі сумнівається, що Баррі Ньюмен дотягне до п’ятдесяти.

У Баррі тиск (про що він повідомив Генрі не без гордості) сто дев’яносто на сто сорок. При загальному рівні холестерину двісті дев’яносто він просто справжня золота жила жирів.

«Я — ходячий інсульт, я — ходячий серцевий напад», — якось сказав він Генрі з життєрадісною серйозністю людини, яка може говорити важку, невблаганну правду, оскільки в душі точно знає, що подібний кінець чекає не на нього, о ні, не на нього.

— На обід я з’їв два екстрабургери з «Бургер Кінга», — говорить він. — Обожнюю їх, тому що в них сир по-справжньому гарячий. — Його м’ясисті губи, напрочуд маленькі для такої великої людини, губи карася, стискаються і тремтять, немов куштуючи цей чудовий гарячий сир. — Іще я взяв шейк, а дорогою додому з’їв трішки шоколадного печива. Потім поспав, а коли прокинувся, розігрів у мікрохвилівці пачку заморожених вафель. Віддай мої «Еґґо» [9] Фраза з реклами вафель. ! — раптово вигукує він і регоче.

Це безтурботний сміх людини, охопленої приємним спогадом: краєвид із заходом сонця, пружність дівочих грудей під тонкою шовковою блузкою (утім, за оцінками Генрі, Баррі навряд чи коли-небудь це відчував) або тепло піску на пляжі.

— Більшість людей гріють вафлі «Еґґо» в тостері, — продовжує Баррі, — але, на мій смак, так вони виходять занадто хрусткими. А от після мікрохвилівки вони стають що треба: гарячі і м’які. Гарячі… і м’які. — Він чмокає маленьким риб’ячим ротом. — Я відчув деяку провину через те, що з’їв цілу пачку.

Останнє речення він промовляє майже недбало, ніби згадавши, що Генрі потрібно виконувати свою роботу. Баррі під час кожного сеансу по чотири-п’ять разів робить йому подібні дрібні приємності… а потім повертається до їжі.

Розповідь Баррі досягла вечора вівторка. Оскільки зараз п’ятниця, до закінчення переліку різноманітних страв і закусок іще далеко. Генрі дозволяє думкам відволіктися. Баррі — його останній клієнт на сьогодні. Коли Баррі закінчить свій облік калорій, Генрі піде до себе збиратися. Завтра вранці він прокинеться о шостій, і десь між сьомою і восьмою до будинку під’їде Джонсі. Вони завантажать речі у старий «скаут» Генрі, який він зараз тримає виключно для їхніх осінніх виїздів на полювання, і о пів на дев’яту вже прямуватимуть на північ. Дорогою підхоплять Піта у Бриджтоні, а потім заїдуть по Бобра, який досі живе поруч із Деррі. Надвечір вони дістануться «Діри в стіні», мисливського будиночка на Джефферсон-тракт, гратимуть у вітальні в карти і слухатимуть, як вітер гуде під дахом. Рушниці будуть стояти в кутку на кухні, мисливські ліцензії вони повісять на гачок над задніми дверима.

Його оточуватимуть друзі, а це все одно що повернутися додому. На тиждень поляризаційний екран трохи підніметься. Вони згадуватимуть минулі часи, сміятимуться над неперевершеними непристойностями Бобра, а якщо хтось із них іще й підстрелить оленя, це стане додатковою приємністю. Разом їм, як і раніше, добре. Разом вони, як і раніше, здатні перемогти час.

Десь далеко, тлом, звучить нескінченне мимрення Баррі Ньюмена. Свинячі відбивні, картопляне пюре, кукурудза, з якої аж скрапує масло, шоколадний торт, чаша пепсі-коли, у якій плавають чотири ложки морозива «Бен енд Джерріс Чанкі Манкі», варені яйця, смажені яйця, яйця-пашот…

Генрі киває в потрібних місцях і вислуховує, не чуючи. Стара навичка психіатрів. Господь свідок, у Генрі та його старих друзів і своїх проблем більш ніж досить. Бобру страшенно не щастить у сімейному житті, Піт багато п’є (забагато, як на Генрі), Джонсі і Карла за два кроки від розлучення, а сам Генрі зараз бореться з депресією, яка здається йому настільки ж спокусливою, наскільки неприємною. Отже, так, у них свої проблеми. Але разом вони, як добрі друзі, можуть і далі смалити і завтра ввечері будуть разом. Цього року аж вісім днів. Це чудово.