Анна Моро - Наречені з того світу

– Чому ти так рано прокинулась? – Том одразу ж розплющив очі. Він ніколи не лежав у ліжку довше, ніж вона. Завжди хотів першим бачити, як вона прокидається. Йому подобалась її вранішня краса й безтурботність.

– Уже десята. Стіл, мабуть, накритий, – Рене почала одягатися. Вона не пішла за ширму, знаючи, що Томас буде радий поспостерігати за нею оголеною.

– Ніхто не накриє, поки я не скажу. Не хвилюйся. Вертайся до мене в ліжко. Учора ти вже спала, коли я прийшов. – Він окинув поглядом Рене з ніг до голови. – Я скучив за твоїми обіймами й поцілунками.

Рене вже тримала в руках нову шовкову сорочку, але раптом обернулася до чоловіка. Вона давно не відчувала дотику чоловікової руки й сама скучила за його пестощами.

– А як же прислуга? Роуз може прийти мене будити.

– Ніхто не прийде, поки я не вийду з кімнати, ти ж знаєш.

Рене мовчки повернулася до ліжка й пригорнулася до чоловіка. Не гаючи часу, Томас почав ніжно водити своїми довгими й тонкими пальцями по її животу, потихеньку піднімаючись угору, до грудей. Щоразу жінка відчувала щось нове. Іноді вона збуджувалася одразу, іноді ні, але щоразу вона відчувала, що чоловік поводить себе з нею по-різному – і це завжди заводило Рене.

Їхньої першої шлюбної ночі вона боялася, що чоловік завдасть їй якоїсь шкоди. Боялася болю, про який попереджала Емма, але, на диво, Томас виявився дуже ніжним і лагідним. А згодом Рене зрозуміла, що Том доволі-таки досвідчений. Щоразу, торкаючись її тіла, він знав, що саме потрібно було зробити, як провести пальцями, поцілувати або ж пестити язиком, щоб збудити Рене.

Але вони ніколи не досягали ейфорії одночасно, Томас завжди фінішував першим. Тому Рене не знала, чи це саме той секс, котрим вона має бути задоволена на всі сто відсотків. Чи всі дружини проходять через це? Жінка не мала в кого спитати поради чи поділитися переживаннями.

Том закінчив, повернувся на бік і ніжно пригорнувся вустами до Рене. Жінка відповіла на поцілунок, анітрішки не лукавлячи. Вона була повністю вибита з сил, але, як завжди, з відчуттям незавершеності всміхнулася до чоловіка. Ці декілька яскравих митей перервалися так раптово, що Рене не встигла прийти до тями.

Після сніданку вона пішла в альтанку біля озера, прихопивши друкарську машинку. Її сподівання встати раніше й пописати не виправдились, але жінці гріх було скаржитись. Гарненько розмістившись в альтанці, Рене почала думати, які ж можуть бути перші слова її дебютного роману.

Можливо, треба було б почати з назви? Але якщо не знаєш, про що писати, то як придумати назву? Та, може, якби був заголовок, то було б від чого відштовхнутися?

Такі думки надовго заполонили голову Рене. І вона майже до вечора просиділа біля озера, так нічого й не написавши. Тим часом Томас поговорив з помічником Рейчел і, з’ясувавши, що сестра буде тут уже завтра до обіду, відправив його зі слугою назустріч сестрі задля будь-якої допомоги, якщо вона знадобиться.

До вечері Рене повернулася в маєток, але Томаса за столом не знайшла. Мері сказала, що він у себе в кабінеті. Поївши, жінка піднялася туди, але двері були зачинені. Вирішивши, що Том покинув маєток у якихось невідкладних справах або був десь у будинку, просто дружина його не знайшла, Рене піднялася до себе в кімнату.

Вона взяла в бібліотеці книжку, почитала трохи на ніч, а потім лягла спати. Їй майже ніколи нічого не снилось, а якщо й бачила якісь сни, то дуже швидко їх забувала. Але сьогодні їй наснився її чоловік – чоловік, якого вона кохала до нестями, – і був це не Томас, а Джек.

Прокинувшись уранці, вона вирішила одразу ж написати листа Хлої. Як любляча донька, спитала про здоров’я батьків і сімейний добробут, але мета її листа була зовсім інша. Вона молила Хлою дізнатися про долю Джека, і якщо та роздобуде його координати, то хай обов’язково їх надішле Рене.

Усі свої особисті листи Рене завжди відправляла сама. Вона не довіряла навіть прислузі, яку Том запросто міг перевірити. Що було б, якби він прочитав хоч одного листа, в якому дізнався про Джека, про якого Рене так старанно випитувала? Жінка зовсім не хотіла знати, які могли б бути наслідки.

Тому Рене попросила Білла запрягти карету і звозити її в місто. На сніданок вона вирішила не з’являтись. «Якщо Том спитає, – сказала вона Роуз, – я відлучилась у дуже важливій справі, а відтак уже сама йому розповім».

Повернувшись ще до обіду, Рене не зустріла ні очікуваного екіпажу Рейчел, ні власне самого Томаса, який міг би, хвилюючись, виглядати її ще з порога. Жінка на мить зраділа, що, можливо, їй узагалі це минеться, і пішла доріжкою до будинку. «Адже досі якось миналося».