Стівен Кінг - Салимове Лігво

– Тільки облиш з ним оте своє про арт-бздюхів, – сказала Сюзен, підводячись на звук дверного дзвоника.

На ній була світло-зелена літня сукня, її нова безжурна зачіска була стягнута на потилицю й нещільно перев’язана завеликим мотком зеленої пряжі. Білл розсміявся:

– Кого в них бачу, так і зву, Сюзі, голубонько. Я тебе не осоромлю… хіба таке коли було, еге?

Вона подарувала йому непевну, нервову усмішку і пішла відчиняти двері.

Чоловік, якого вона завела в дім, був цибатим і видавався жвавим, з делікатно прорисованим обличчям і густою копицею майже масного волосся, яке, попри його природну оліїстість, виглядало свіжовимитим. Те, як він був одягнений, справило на Білла вигідне враження: звичайні сині джинси, зовсім нові, і біла сорочка з засуканими до ліктів рукавами.

– Бене, це мої тато і мама, Білл і Енн Нортони. Мамо, тату – це Бен Міерз.

– Вітаю. Приємно познайомитись.

Він дещо з осторогою усміхнувся місіс Нортон, і вона відповіла:

– Вітаю, містере Міерзе. Це вперше ми бачимо зблизька справжнього живого письменника. Сюзен жахливо хвилювалася.

– Не турбуйтесь. Я не говорю цитатами зі своїх книжок, – усміхнувся він знову.

– Пр’віт, – промовив Білл, підважуючись зі свого крісла.

Він власною працею піднявся до певного посту, який зараз займав у профспілці Портлендських докерів, тож його рукостискання було міцним і потужним. Але рука Бена не збрижилася слизькою медузою, як у тих її колишніх, банальних арт-бздюхів, і Білл був задоволений.

Він закинув свій другий перевірочний критерій:

– Як щодо пива? Маю запас тамо, на льоду, – показав він рукою в бік патіо на задньому подвір’ї, яке збудував сам.

Арт-бздюхи незмінно казали «ні»; більшість із них були планокурами і не могли морити свою дорогоцінну свідомість, наливаючись.

– Їй-бо, щодо пива я залюбки, – відповів Бен, і його усмішка поширшала. – Два або три, та й квит.

Білл вибухнув гучним сміхом.

– Окей, ти моя людина. Ходімо.

При звуку цього сміху наче якийсь дивний контакт відбувся між двома жінками, які мали між собою сильну схожість. Лоб Енн нахмурився, тоді як у Сюзен він розгладився – немов через кімнату телепатичним способом пронісся заряд неспокою.

Бен вийшов слідом за Біллом на веранду. Там у кутку на ослоні стояла скриня-льодовня, набита бляшанками «Пабсту» з кільцевими відкривачками [72] «Pabst» – одна з найстарших, заснована 1844 р., пивна компанія в США. . Білл витяг з льодовні бляшанку і кинув Бену, котрий впіймав її одною рукою, але легесенько, щоб та не спінилася.

– Гарна отам річ, – сказав Бен, дивлячись у бік барбекю на задньому подвір’ї. То була акуратна низька конструкція з цегли, і мерехтіння тепла висіло над нею.

– Сам вибудував, – сказав Білл. – Кращого годі бажати.

Бен добряче глитнув і по тому відригнув, ще один плюс на його користь.

– Сюзі вважає, що ти путній хлоп, – сказав Нортон.

– Вона хороша дівчина.

– Порядна, практична дівчина, – додав Нортон, немов на підтвердження відригнувши. – Каже, ти вже три книжки написав. І всі вийшли друком.

– Еге, так і є.

– Добре розходяться?

– Перша так, – відповів Бен і більше не сказав нічого.

Білл Нортон злегка кивнув, схвалюючи чоловіка, у котрого достатньо клепки, щоби тримати при собі власні справи з доларами й центами.

– Ти не проти трохи допомогти з бургерами і хот-догами?

– Звісно.

– Ти мусиш надрізати хот-доги, щоб пустити їм дух. Ти про це знаєш?

– Йо, – Бен, злегка усміхаючись, черкнув у повітрі вказівним пальцем правої руки, ніби роблячи діагональні розрізи.

Маленькі надрізи на сосисках у натуральній оболонці вберігали їх від пухирів.

– Авжеж, ти сам із наших нетрищ лісових, – сказав Нортон. – Добре сказано, чорт забирай. Візьми отам-от отой мішок брикетів. І пиво своє забирай.

– Ви мене з ним не розлучите.

Білл на хвильку затримався і скинув бровою на Бена Міерза:

– Ти, парубче, не вітрогон? – запитав він.

Бен відповів з дещо похмурою усмішкою:

– Аякже.

Білл кивнув.

– Це добре, – сказав він і пішов у хату.

Бейбз Ґріффен схибила зі своїм прогнозом дощу на мільйон миль, і вечеря на задньому подвір’ї пройшла добре. Повів легкого вітерцю вкупі з хмарками пеканового диму з мангалу відганяв найзліших пізньосезонних комарів. Жінки прибрали паперові тарілки і приправи, потім повернулися і собі кожна випити пива та посміювалися з того, як Білл, стріляний горобець, граючи примхливими потоками вітру, виставив Бена у бадмінтон 21–6. Бен зі щирим жалем відмовився від реваншу, показавши на свій годинник.