Стівен Кінг - Салимове Лігво

– У мене книжка печеться, – сказав він. – Я заборгував шість сторінок. Якщо нап’юся, я завтра вранці не зможу навіть прочитати того, що написав.

Сюзен пішла провести його до передньої хвіртки – з міста він сюди прийшов пішки. Білл, гасячи вогонь, кивав власним думкам. Парубок сказав, що він серйозна людина, і Білл був готовий повірити йому на слово. Він навів поважну причину не для того, щоб справити на когось враження, але будь-хто, хто працює після вечері, відставляє свою роботу і кудись іде, робить це, щоб залишити мітку на чийомусь дереві, і ймовірно, великими літерами.

Утім, Енн Нортон так до кінця й не відтанула.

7:00 вечора.

Флойд Тіббітс заїхав на щебеневу парковку «У Делла» хвилин за десять після того, як Делберт Маркі, хазяїн і бармен, увімкнув на фасаді свого закладу нову рожеву вивіску. Це був напис DELL’S літерами три фути заввишки, де апострофом слугувала висока коктейльна склянка.

Надворі сонячне світло визолювали з неба гуснучі фіолетові сутінки, і невдовзі по довколишніх виярках почне формуватися низовий туман. Приблизно десь за годину почнуть з’являтися вечірні завсідники.

– Вітаю, Флойде, – кивнув Делл, дістаючи з кулера «Мікелоб» [73] «Michelob» – бренд кількох видів пива «для поціновувачів», яке з 1896 року випускає компанія «Anheuser-Busch». . – Добрий минув день?

– Нормально, – відповів Флойд. – Добрим глядиться це пиво.

Високий чоловік з акуратно підстриженою пісочного кольору борідкою, зараз він був у слаксах з рифленого поліестеру і легкому піджаку спортивного крою – своєму робочому костюмі у Ґранта. Він там був другою фігурою по кредитах і любив цю роботу отим неуважним манером, що може ледь не одним махом перетнути межу з нудьгою. Він почувався так, ніби просто лине за вітром, але це відчуття не було активно неприємним. А ще ж була Сюзі – чудова дівчина. Невдовзі вона зрештою погодиться і тоді, він гадав, йому доведеться щось із собою робити.

Він кинув на шинквас доларову банкноту, налив собі по стінці склянки пиво, спрагло випив його і наповнив склянку знову. Єдиним іншим клієнтом наразі в барі був молодий парубок у комбінезоні телефонної компанії – Браянтів син, подумав Флойд. Той пив пиво за столом і слухав якусь сумну пісню про кохання з джукбокса.

– То що нового у місті? – запитав Флойд, знаючи відповідь наперед.

Нічого нового, особливого нічого. Якийсь старшокласник міг заявитися у школу п’яним, але нічого іншого намислити Флойд не міг.

– Ну, хтось убив собаку твого дядька. Отака новина.

Флойд застиг, затримавши склянку на півдорозі до свого рота.

– Дока, собаку дядька Віна?

– Саме так.

– Збило машиною?

– Аж ніяк не схоже на те. Майк Раєрсон його знайшов. Майк приїхав на Злагідний Пагорб, щоб покосити траву, і Док висів там на отих шпичаках, що на вершечку цвинтарних воріт. Весь розпанаханий.

– Що за сучий син, – промовив Флойд вражено.

Делл поважно кивнув, задоволений справленим враженням. Він знав іще дещо таке, що стало гарячою темою сьогоднішнього вечора в місті, – дівчину Флойда бачили з тим письменником, котрий оселився у Єви. Але про це нехай Флойд дізнається сам.

– Раєрсон доправив собачого трупа Паркінсові Ґіллеспі, – сказав він Флойду. – У того така думка, що пес міг сам померти, а зграя якихось дітлахів повісили йо’ заради сміху.

– Ґіллеспі власного гузна від лунки в землі не відрізнить.

– А може, й ні. Скажу тобі, що я думаю, – Делл подався вперед на своїх дебелих руках. – Я думаю, це таки пацанва, авжеж… чорт забирай, я цього певен . Але теє може буть троха серйозніше, ніж просто жарт. Ось, глянь-но, яка штука.

Він сягнув рукою під шинквас і ляснув по ньому газетою, розгорнутою на одній із внутрішніх шпальт.

Флойд узяв її до рук. Заголовок повідомляв: «ПРИХИЛЬНИКИ САТАНИ ОСКВЕРНИЛИ ФЛОРИДСЬКУ ЦЕРКВУ». Він пробіг очима текст. Отже, якоїсь години після опівночі зграя підлітків вломилася в католицьку церкву в Клуїстоні, Флорида, і провела там якогось кшталту нечестиві обряди. Було осквернено олтар, на лавах, сповідальнях та хрестильній купелі набазграно нецензурні слова, а на сходах, що ведуть до притвору, було знайдено ляпки крові. Лабораторний аналіз підтвердив, що, хоча частина тієї крові належить тварині (ймовірно козяча), більшість її людська. Шеф поліції Клуїстона визнав, що жодних прямих доказів у них нема.

Флойд поклав газету.

– Шанувальники Диявола в Лігві? Та бодай тебе, Делле. Ти шукаєш вовків межи вівці.