Стівен Кінг - Салимове Лігво

Дехто з підлітків цікавився наркотиками. Син Гореса Кілбі Френк постав у серпні перед суддею Гукером і був оштрафований на п’ятдесят доларів (суддя погодився дозволити йому сплачувати штраф із заробітку, який той отримував за розвезення по хатах газет), але пияцтво було більшою проблемою. Відтоді як вік продажу алкоголю опустили до вісімнадцяти років, чимало молоді зависало «У Делла», додому вони потім мчали в сраку готовими, немов намагаючись наново вимостити шлях гумою, і вряди-годи хтось розбивався на смерть. Як от тоді, коли Біллі Сміт на дев’яноста милях [39] 90 миль/годину = 144,4 км/год. увігнався в дерево на дорозі Глибока Просіка, вбивши й себе, і свою дівчину ЛаВерн Дюб. Але, крім цих подій, знання Лігва про те, що шарпало всю країну, було суто теоретичним. Час тут спливав за інакшим розкладом. Нічого занадто кепського не могло статися в такому милому маленькому містечку. Тільки не там.

Енн Нортон якраз прасувала, коли з торбою харчів до хати влетіла її дочка, тицьнула їй перед очі якусь книжку з доволі тонколицим молодиком на задній обкладинці і почала проказувати.

– Не торохти так, – сказала їй мати. – Вимкни телевізор і тоді вже розповідай.

Сюзен прибрала голос Пітера Маршалла [40] Peter Marshall (нар. 1926 р.) – телеактор, який у 1966–1981 рр. вів ігрове телешоу типу «хрестики-нулики» «Hollywood Squares», де шестеро знаменитостей сидять кожен у своєму «квадраті» і відповідають на запитання аудиторії. , який у «Голлівудських квадратах» саме роздавав тисячі доларів, і розповіла матері про свою зустріч із Беном Міерзом. Поки виливалася ця історія, місіс Нортон примушувала себе спокійно, зі співчутливим розумінням кивати, попри жовті застережні вогники, що завжди спалахували, коли Сюзен казала про якогось нового хлопця, – і от тепер чоловіки, гадала мати, хоча їй важко було думати, що дочка вже достатньо доросла для чоловіків. Але сьогодні ті вогники були дещо яскравішими.

– Звучить хвилююче, – сказала вона і поклала на прасувальну дошку чергову сорочку свого чоловіка.

– Він був дуже приємним, – сказала Сюзен. – Дуже невимушеним.

– Оох, мої ноги, – промовила місіс Нортон.

Вона поставила праску навдибки, змусивши її злобно зашипіти, а сама опустилась дупою в бостонське крісло-гойдалку біля панорамного вікна [41] Boston rocker – крісло-гойдалка, яке з 1938 р. в незмінному вигляді виробляє меблева фабрика «Standard Chair of Gardner» («Стандартний стілець садівника»). . Потягнулася за «Парламентом» з пачки на кавовому столику і закурила сигарету.

– Ти впевнена, що він порядний, Сюзі?

Сюзен дещо оборонно всміхнулась:

– Звісно, я впевнена. Він схожий на… ох, ну я не знаю, на викладача в якомусь коледжі чи на когось такого.

– Кажуть, Скажений Бомбист [42] Джордж Пітер Метеский (медійне прізвисько Mad Bomber: 1903–1994), електромеханік, який після отриманої на роботі в компанії Едісона травми мстився місту Нью-Йорку, заклавши протягом 1940–1957 років загалом 47 бомб на вокзалах, у туалетах, бібліотеках та інших публічних місцях і регулярно пишучи відчайдушні листи в газети; після арешту діагностований божевільним, у 1973 р. виписаний із психіатричної клініки, далі жив і помер вдома. був схожий на садівника, – задумливо промовила місіс Нортон.

– Лайно собаче, – бадьоро відказала Сюзен. Це був той епітет, що завжди успішно дратував її матір.

– Дай-но подивлюся ту книжку, – простягнула вона руку, і Сюзен віддала її матері, раптом згадавши ту сцену гомосексуального зґвалтування у розділі про в’язницю.

– «Повітряні танці», – замислено промовила Енн Нортон і почала навмання гортати сторінки.

Сюзен чекала, покірно. Мати вгледить те місце. Вона це завжди вміла.

Вікна були прочинені, і легкий передполудневий вітерець хвилював жовті гардини в кухні – яку мама наполегливо називала буфетною, так ніби вони жили за високопанським класом. Дім у них був гарний, з добротної цегли, яку було трохи важкувато прогріти взимку, але прохолодний, немов якийсь грот, улітку. Стояв він на дальньому положистому підйомі Брок-стріт, і з великого вікна, де сиділа місіс Нортон, було видно наскрізь усе місто. Приємна панорама, а взимку вона бувала й захопливою: з довгими, мерехтливими привіллями неторкнутого снігу і будинками, що чимдалі видаються меншими, відкидаючи жовті прогони світла на засніжені поля.

– Здається, я читала на неї рецензію у тій портлендській газеті. Не вельми схвальну.