Стівен Кінг - Салимове Лігво

Бен зігнувся, скорчив одну руку артритною клешнею і скривив кутик губ у паралітичному виверті:

– Твій сечовий міхур, – прошамкотів він. – Оті кореневі пива руйнують твій сечовий міхур, закантико.

Дівочий сміх гримонув угору до вентилятора, що повільно обертався над їхніми головами. Міс Куґан підозріливо зиркнула.

– Це було неперевершено . Тільки мене він називав дівулею.

Вони перезирнулися, задоволені.

– Скажіть, а ви хотіли б сходити сьогодні ввечері в кіно? – запитав він.

– Залюбки.

– А де найближче?

Вона захихотіла:

– «Сінекс» у Портленді, насправді. Де фоє прикрашають безсмертні полотна Сюзен Нортон.

– Звісно, де ж іще. А які фільми вам подобаються?

– Що-небудь захопливе, з автомобільними погонями.

– Гаразд. А ви пам’ятаєте «Нордик»? Він був просто тут, у місті.

– Звісно. Він закрився у 1968-му. Звичайно ми ходили туди двома парами, коли я навчалася у старшій школі. А коли фільм був поганий, кидалися коробками від попкорну в екран. – Вона захихотіла. – А такими вони переважно й бували.

– Зазвичай там показували старі репабліківські серіали [27] «Republic Pictures Corporation» (1935–1967) – американська кіностудія, яка спеціалізувалася на вестернах, серіалах та фільмах категорії «Б». , – сказав він. – «Людина-ракета», «Повернення людини-ракети» [28] Частини 12-серійного кіносеріалу «King of the Rocket Men» (1949–1956). , «Креш Каллаген і бог смерті вуду».

– То було до моїх часів.

– Що ж таке з ним сталося?

– Тепер там офіс із нерухомості Ларрі Кроккета, – сказала вона. – Наш кінотеатр убив отой драйв-ін у Камберленді, я гадаю. Він, і ще телебачення.

Якусь мить вони мовчали, поринувши у власні думки. Годинник компанії «Ґрейгавнд» показував 10:45 ранку. Вони одночасно промовили:

– Скажіть, а ви пам’ятаєте…

Вони подивилися одне на одного, і цього разу, коли задзвенів регіт, міс Куґан зиркнула на них обох. Навіть містер Лабрі скинув очима.

Вони теревенили ще п’ятнадцять хвилин, аж поки Сюзен з жалем не сказала йому, що має виконати деякі справи, але так, до сьомої тридцять вона впорається і буде готовою. Розійшовшись у різні боки, обоє чудувалися такому легкому, природному випадковому зіткненню їхніх життів. Бен прогулявся назад по Джойнтер-авеню, затримавшись на розі Брок-стріт, щоб кинути побіжний погляд на Дім Марстена. Йому пригадалося, що та велика пожежа 1951 року допалала майже до самого його подвір’я, але потім вітер перемінився.

Він подумав: можливо, йому варто було згоріти. Можливо, так було б краще.

Ноллі Ґарденер вийшов з будівлі міської управи і сів на сходах поруч з Паркінсом Ґіллеспі якраз вчасно, щоби побачити, як Бен із Сюзен разом заходять до Спенсера. Паркінс курив «Пелл-Мелл» і чистив собі нігті складаним ножиком.

– То отой парубок, шо письменник, це ж він?

– Еге.

– А з ним ото була Сюзі Нортон?

– Еге.

– Ну, то цікаво, – сказав Ноллі й підсмикнув на собі формений ремінь. У нього на грудях важно блищала поліцейська зірка. Він отримав її поштою, замовивши в одному детективному часописі; місто не забезпечувало своїх помконстеблів значками. Паркінс мав зірку, але тримав її в своєму гамані – дивина, якої Ноллі ніколи не був здатен зрозуміти. Звичайно, усі в Лігві знали, що той констебль, але ж є така річ, як традиція. Є така річ, як відповідальність. Коли ти служитель закону, мусиш думати і про те, і про інше. Ноллі думав про обидві ці речі, і то часто, хоча міг собі дозволити бути тільки позаштатним помічником констебля.

Ніж Паркінса спорснув, зрізавши йому шматочок шкіри з пучки великого пальця.

– Дідько, – лагідно лайнувся він.

– Як думаєш, Парку, він справжній письменник?

– Звісно, справжній. Його три книжки є тут, у нашій бібліотеці.

– Правдішні чи вигадки?

– Вигадки, – Паркінс прибрав ножа і зітхнув.

– Флойду Тіббетсу не сподобається, шо ’кийсь парубок гуля з його кралею.

– Вони не жонаті, – сказав Паркінс. – І їй більше вісімнадцяти.

– Флойду це не сподобається.

– На мою гадку, Флойд може насрати собі в капелюха й одягти його собі задом наперед, – сказав Паркінс.

Він потоптав своє куриво об сходинку, дістав з кишені коробочку від «Сакретсів» [29] «Sucrets» – популярні льодяники від кашлю, які випускаються з 1931 р. , поклав туди недопалок і заховав коробочку назад до кишені.

– Де цей парубок, той письменник, живе?

– Там, у Єви, – сказав Паркінс. Він уважно роздивлявся свою поранену кутикулу. – Днями він їздив нагору, подивитися Дім Марстена. Дивний з лиця.