Стівен Кінг - Якщо кров тече

– Ось іще дещо, – сказав я, не маючи терпіння чекати більше. – Усі ті журнали, що ви їх отримуєте? «Ньюсвік», «Файненшл Таймс», «Фордс»?

– «Форбс», – сказав він, і далі стежачи за екраном. Він нагадував мене самого в чотирирічному віці, коли я тримав у руках чарівну кулю з номером 8, отриману на день народження.

– Саме так. Можна мені телефон на хвилинку?

Він неохоче віддав айфон, і я був майже впевнений, що таки впіймав його. Я радів, але й трохи соромився цього. Наче бахнув ручну білочку по голові, коли вона підійшла взяти з долоні горішок.

Я запустив «Сафарі». Браузер тоді був набагато примітивніший, ніж сьогодні, але працював нормально. Я вбив у пошуковий рядок «Ґуґла» «Волл-стріт Джорнал», і за кілька секунд відкрилася їхня головна сторінка. Один із заголовків повідомляв: «“КАВОВА КОРОВА” СКОРОЧУЄ МЕРЕЖУ». Я показав його містеру Герріґену.

Він глипнув на екран, а тоді взяв газету зі столика біля крісла, куди я поклав його пошту, коли зайшов. Глянув на першу сторінку.

– Цього тут нема, – сказав він.

– Бо це вчорашнє число, – сказав я. Я завжди виймав пошту з його скриньки, коли заходив, і «Джорнал» завжди був обгорнутий навколо решти всього і перетягнутий гумовою стрічкою. – Ви отримуєте їх із запізненням на день. Як і всі.

А у святкову пору часопис приходив і на два дні пізніше, іноді й на три. Я міг про це не згадувати – містер Герріґен сам постійно бурчав про це в листопаді й грудні.

– Це сьогоднішнє? – спитав він, дивлячись на екран. А тоді, перевіривши дату вгорі сторінки: – Так і є!

– Аякже, – сказав я. – Свіжі новини замість запрілих, так?

– Тут пишеться, що є мапа відділень, які будуть закриті. Можеш показати мені, як її побачити?

Він говорив з відвертою жадібністю. Я трохи злякався. Він згадав про Скруджа і Марлі; я почувався наче Мікі Маус у «Фантазії», коли той використав заклинання, якого не розумів, щоб пробудити мітли.

– Ви можете це зробити самі. Просто проведіть отак пальцем по екрану.

Я показав йому. Спершу він провів надто різко, і його занесло хтозна-куди, але потім він призвичаївся. І то швидше за мого тата. Знайшов потрібну сторінку.

– Ти бач, – дивувався він. – Шістсот крамниць! Бачиш, я ж тобі казав про тендітність оцих… – Він замовк, дивлячись на крихітну мапу. – Південь. Більшу частину закриють на півдні. Південь – це показник, Крейґу, це майже завжди… Думаю, мені треба подзвонити в Нью-Йорк. Ринок скоро закривається.

Він почав підводитися. Його звичайний телефон був на іншому боці кімнати.

– Можна подзвонити і з цього, – сказав я. – Він здебільшого для цього призначений. – Ну принаймні так було тоді. Я торкнувся іконки з телефоном і викликав клавіатуру. – Просто наберіть потрібний номер. Торкайтеся кнопок пальцем.

Він дивився на мене, і блакитні очі блискали з-під кудлатих білих брів.

– З нього можна дзвонити з наших закапелків?

– Ага, – сказав я. – Зв’язок шикарний завдяки новій вежі. У вас чотири палички.

– Палички?

– Не зважайте, дзвоніть. Я залишу вас, щоб ви могли побалакати, а тоді просто помахайте мені з вікна, коли…

– Нема потреби, це ненадовго, і приватність мені не потрібна.

Він обережно торкнувся цифр, ніби боявся спричинити вибух. А тоді так само обережно підніс айфон до вуха, поглядом шукаючи мого підтвердження. Я підбадьорливо кивнув. Він послухав, поговорив з кимось (спочатку надто голосно), а тоді, трохи почекавши, ще з кимось іншим. Тож я був особисто присутній при тому, як містер Герріґен розпродав усі свої акції «Кавової корови», – при транзакції, що дорівнювала хтозна-скільком тисячам доларів.

Договоривши, він розібрався, як повернутися на домашній екран. Звідти знову відкрив «Сафарі».

– І «Форбс» тут є?

Я перевірив. Не було.

– Але якщо ви шукаєте статтю з «Форбс», про яку вже знаєте, то її, певно, можна знайти, бо хтось її вже мав запостити.

– Запостити?

– Так, і якщо вам потрібна про щось інформація, «Сафарі» вміє її шукати. Треба просто заґуґлити. Дивіться.

Я підійшов до його крісла й забив у пошуковий рядок «Кавова корова». Телефон подумав, а тоді видав цілий список знайдених збігів, а серед них – ту статтю з «Волл-стріт Джорнал», через яку він дзвонив своєму брокерові.

– Ти дивись, – зачудовано сказав він. – Це інтернет.

– Ну так, – сказав я, думаючи: «Ну ще б пак».

– Усесвітня мережа.

– Ага.

– Котра існує вже скільки?

«Ви маєте знати це, – подумав я. – Ви великий бізнесмен, ви повинні знати таке навіть на пенсії, бо й досі цікавитеся».