Стівен Кінг - Необхідні речі

Він усміхнувся й простягнув руку. Посмішка була заразлива. Браянові одразу ж сподобався господар «Необхідних речей». Йому довелося переступити поріг і ввійти в крамницю, щоб поручкатися з високим чоловіком, що Браян без жодних вагань і вчинив. Двері за ним зачинилися самі, клацнула клямка. Браян цього не помітив. Його надто зайняло несподіване спостереження: очі у чоловіка були темно-блакитні – точно такі ж, як у міс Саллі Реткліфф. Вони запросто могли би бути батьком і донькою.

Хватка у чоловіка була міцна й упевнена, але не болюча. І все одно, щось у ній було неприємне. Щось… гладеньке . І якось надто тверде.

– Приємно познайомитися, – сказав Браян.

Темно-сині очі зімкнулися на його обличчі, ніби криті залізничні ліхтарі.

– І я також вельми радий нашому знайомству, – відповів високий чоловік, і саме так Браян Раск спізнався з власником «Необхідних речей», раніше за всіх у Касл-Року.

– Мене звуть Ліленд Ґонт, – представився високий чоловік. – А ваше ім’я?..

– Браян. Браян Раск.

– Чудово, містере Раск. А оскільки ви мій перший клієнт, думаю, можу запропонувати вам вельми особливу ціну на будь-який товар, що припаде вам до вподоби.

– Дуже дякую, – відповів Браян, – але не думаю, що зможу щось купити в такому місці, як ваше. Кишенькові гроші я отримую аж у п’ятницю, і… – Він знову з сумнівом окинув оком скляні шафки. – Ну, і як на те пішло, здається, у вас ще не весь товар виставлено.

Ґонт усміхнувся. Криві зуби здавалися радше жовтими у тьмяному світлі, проте Браянові усмішка здалася все одно досить милою. Він знову відчув ледь не примус усміхнутись у відповідь.

– Так, – підтвердив Ліленд Ґонт. – Ще не весь. Більша частина товару, як ви кажете, прибуде сьогодні ввечері. Але все одно, кілька цікавинок я вже виставив. Ви роззирніться, юний містере Раск. У будь-якому разі, мені було б цікаво дізнатися вашу думку… і, я так гадаю, у вас же є мама, правда? Звісно, є. Такий статечний молодий чоловік, як ви, ну точно не сирота. Слушно кажу?

Браян кивнув, не припиняючи всміхатися.

– Звісно. Ма зараз удома. – Раптом йому сяйнула ідея. – Може, ви б хотіли, щоб я її привів?

Але як тільки ці слова злетіли з язика, Браян пошкодував про це. Він не хоче приводити сюди маму. Завтра містер Ліленд Ґонт належатиме всьому місту. Завтра мама разом із Майрою Еванс та іншими жінками Касл-Рока почнуть обмацувати його зусібіч. Браян припускав, що до кінця місяця містер Ґонт уже не здаватиметься таким химерним і цікавим, та, бляха, може, й до кінця тижня , хоча зараз він саме такий , зараз він належить Браянові Раску й лише йому, тож хлопець хотів, щоб усе так і залишалося.

Тож він утішився, коли містер Ґонт підніс угору долоню (пальці в нього були несказанно тонкі й несказанно довгі, а ще Браян помітив, що вказівний і середній мають однакову довжину) й похитав головою.

– Зовсім ні, – відказав він. – Це саме те, чого мені не хочеться. Вона ж, без сумніву, захоче привести якусь подругу, чи не так?

– Ага, – підтвердив Браян, згадуючи Майру.

– А може, й двох подруг чи трьох. Ні, так краще, Браяне… я можу звертатися до тебе на ім’я?

– Звичайно, – захоплено відповів Браян.

– Дякую. А ти називай мене містером Ґонтом, оскільки я старший, хоча не обов’язково кращий. Згода?

– Так. – Браян не був певен, що містер Ґонт мав на увазі, коли говорив про старших і кращих, але він просто захопився тим, як цей чоловік говорить. А його очі – це щось. Браян заледве міг відірвати від них погляд.

– Так, набагато краще. – Містер Ґонт потер свої довгі долоні, від чого почувся шиплячий звук. Оце єдине, що не заганяло Браяна в захват. Звук, з яким містер Ґонт потирав долоні, нагадував розлючену змію, яка тільки й роздумує, як когось укусити. – Розповіси мамі, а може, навіть і покажеш, що купив, якщо раптом щось спаде на думку…

Браян подумав, чи не пояснити містерові Ґонту, що у нього всього загалом дев’яносто один цент у кишені, але передумав.

– …а вона розповість подругам, а вони – своїм подругам… розумієш, Браяне? Ти станеш кращою рекламою, ніж будь-яка місцева газета! Це буде навіть краще, ніж якби я найняв тебе ходити по місту з рекламним щитом-бутербродом!

– Ну, якщо ви так кажете, – погодився Браян. Він навіть не уявляв собі, що таке щит-бутерброд, але мав певність, що носити щось подібне погодиться лише через свій труп. – У принципі, було б цікаво трохи подивитися. – Йому вистачило ввічливості не додавати «На той дріб’язок, що у вас є».