Стівен Кінг - Необхідні речі

«Дякую, Браяне, – каже міс Реткліфф, і Браян бачить дрібні сльози вдячності в кутиках блакитних очей – такого темного відтінку, що скидаються на штормове море. – Я останнім часом трохи… трохи сумую, знаєш. Розумієш, я втратила свого коханого».

«Я допоможу вам про нього забути, – відповідає Браян водночас грубим і ніжним голосом. – Якщо називатимете мене просто… Браєм».

«Дякую, – шепоче вона, а тоді, схилившись так близько, що він чує запах її парфуму – казковий дух польових квітів, – додає: – Дякую тобі… Браю. І якщо вже, принаймні на сьогодні, ми будемо просто дівчиною та хлопцем, а не вчителькою й учнем, можеш називати мене… Саллі».

Він бере її руку. Заглядає у вічі. «Я не просто хлопчик, – промовляє Браян. – Я можу допомогти забути про нього… Саллі».

Вона наче загіпнотизована цим несподіваним усвідомленням, цією несподіваною маскулінністю. Йому, можливо, лише одинадцять, думає вона, але він більший чоловік, ніж якийсь там Лестер! Її долоня стискає його. Їхні обличчя зближуються… зближуються…

«Ні, – шепоче вона, а її очі тепер так широко розплющені й так близько, що він ледь не тоне в них. – Не можна, Браю… це неправильно…»

«Усе правильно, маленька», – каже він і припадає своїми губами до її вуст.

Вона відсторонюється й за кілька секунд ніжно промовляє:

– Малий, блядь, дивися, де йдеш!

Браян, якого несподіваний вигук витрусив із мріяння, побачив, що суне просто перед пікапом Г’ю Пріста.

– Вибачте, містере Пріст, – відповів він, шалено червоніючи.

Г’ю Прісту тільки й дай приключку на когось визвіритися. Він працює у відділі Громадських робіт і має реноме найнестерпнішого падла Касл-Рока. Якби він почав вилазити зі свого авто, Браян би не довго думаючи заскочив на велосипед і гайнув по Мейн-стріт приблизно зі швидкістю світла. Він не був зацікавлений у тому, щоб провести найближчий місяць у лікарні лише тому, що марив поїздкою на ярмарок округу з міс Реткліфф.

Але Г’ю Пріст саме тримав пляшку пива в розвилці ніг, по радіо Генк Вільямс-молодший співав «На висоті й герметизований», тож йому було надто комфортно, щоб влаштовувати щось настільки радикальне, як-от до півсмерті відхерачити дитину в полудень вівторка.

– Баньки розлупи, – рикнув він, потягуючи з горла пляшки й змірюючи Браяна озлобленим поглядом, – бо наступного разу не спинятимусь. По дорозі тебе розкатаю. Лиш пискнути, як свиня, встигнеш.

Г’ю увімкнув зчеплення й рушив геть. Браян відчув скажений (і, на щастя, короткочасний) потяг закричати «Щоб я скис!» йому в спину. Він дочекався, доки помаранчевий пікап дорожньої бригади поверне на Лінден-стріт, після чого пішов далі своєю дорогою. Мріяння про міс Реткліфф, проте, було зіпсовано. Г’ю Пріст повернув Браяна в реальність. Міс Реткліфф насправді не посварилася зі своїм нареченим Лестером Преттом, досі носить маленьку обручку з діамантом, досі водить його блакитний «мустанг», очікуючи, коли її авто повернеться з ремонту.

Браян бачив міс Реткліфф і містера Претта щойно минулого вечора, коли парочка розклеювала листівки «КОСТІ Й ДИЯВОЛ» на телефонних стовпах унизу Мейн-стріт разом із групкою інших людей. Проте, тільки-но вони закінчили, вулицю обійшли католики й знову все позривали. Певним чином це було смішно… але якби Браян був плечистішим, він би все зробив, щоб захистити плакати, які міс Реткліфф наклеїла своїми благословенними руками.

Браян згадав її темно-сині очі, довгі ноги танцівниці й відчув похмурий подив, як завжди, коли усвідомлював, що настане січень і вона змінить миле Саллі Реткліфф на Саллі Претт, від звучання якого Браянові уявлялася товста жінка, що котиться вниз короткими твердими сходами.

«Ну, – думав він, переходячи на інший бік Мейн-стріт, – можливо, вона передумає. Це ж не щось неймовірне. Або, можливо, Лестер Претт потрапить в автокатастрофу, чи заслабне на пухлину в мозку, чи щось таке. Може навіть виявитися, що він нарколига. Міс Реткліфф нізащо не вийде заміж за нарколигу».

Такі думки химерним чином заспокоювали Браяна, проте не ніяк не змінювали того, що Г’ю Пріст обірвав його мріяння, ледь воно наблизилося до апогею (у якому Браян цілується з міс Реткліфф і реально торкається її правої груді під час відвідин «Тунелю кохання» на ярмарку). Хоча це все одно досить навіжена ідея, щоб одинадцятирічний хлопчик брав свою вчительку на ярмарок округу. Міс Реткліфф гарна, але також і старша. Якось на занятті вона сказала, що в листопаді їй стукне двадцять чотири.