Стівен Кінг - Необхідні речі

– Ну, тоді чудово. Те, що треба.

– Тобто?

– Та був такий магазин у Ютіці, – пояснив він. – Ще давно, коли я малим був. «Те, що треба».

– А ти там отримав те, що треба? – піддражнила вона.

– Не знаю. Я там ніколи не був.

– Ну, – сказала вона. – мабуть, наш містер Ґонт вирішив продати те, що треба мені.

– Ти про що?

– Нетті принесла мій контейнер від торта, і всередині була записка. Від містера Ґонта. – Поллі посунула свою сумочку по столу до нього. – Глянь – я сьогодні не дуже в кондиції щось стискати.

На мить він проігнорував сумку.

– Як воно, Поллі?

– Погано, – без зайвих церемоній сказала вона. – Бувало й гірше, але не брехатиму, не бувало набагато гірше. І так цілий тиждень, відколи змінилася погода.

– До лікаря Ван Еллена сходиш?

Вона зітхнула.

– Поки ні. Скоро має відпустити. Коли стає зле, як-от зараз, і я відчуваю, що скоро здурію, то відпускає. Принаймні завжди так було. Я підозрюю, що одного разу воно просто не відпустить. Якщо не стане краще до понеділка, піду до лікаря. Але все, що він може, – це виписати ліки. Я не хочу ставати наркошею, якщо можу витримати, Алане.

– Але…

– Досить, – м’яко спинила вона його. – Поки облишмо цю тему, гаразд?

– Добре, – неохоче піддався він.

– Глянь записку. Дуже гарна… і навіть трохи мила.

Він розстебнув її сумку й побачив зверху на гаманці тонкий конверт. Дістав його. На дотик конверт був дорогий, кремовий. Почерком настільки старомодним, що скидався на сторінку з давнього щоденника, було виведено: «Для міс Поллі Чалмерз».

– Цей стиль називають коперплейт [44] Copperplate – вид каліграфічного почерку. Часто використовується як загальна назва для каліграфічного письма ручкою з пером. , – зачудовано пояснила вона. – Здається, такому перестали навчати невдовзі після ери динозаврів.

Алан дістав із конверта аркуш для листів ручного відливу. Угорі була надруковано

НЕОБХІДНІ РЕЧІ Касл-Рок, Мейн Ліленд Ґонт, власник

Тут почерк був не настільки офіційно прикрашеним, як на конверті, але і письмо, і сама мова дотримувалися приємної старомодності.

Дорога Поллі!

Ще раз висловлюю вдячність за торт «Диявольська їжа». Це мій улюблений, і це просто смакота! Також хочу подякувати за вашу доброту й уважність – думаю, ви знали, який я знервований у день відкриття, ще й у несезонний час.

У мене є одна річ, поки не тут, але вона має прибути разом з багатьма літаком і, думаю, вас вельми зацікавить. Більше не говоритиму. Я б хотів, щоб ви самі прийшли подивитися. Насправді це лише дрібниця, але про неї я подумав одразу, як ви пішли, а за роки роботи я рідко не довіряю інтуїції. Очікую, що вона прибуде в п’ятницю-суботу. Якщо матимете можливість, може, зайдете в неділю вдень? Я весь час буду в крамниці, каталогізуватиму інвентар, і з радістю вам її покажу. Поки більше не розповідатиму. Сама річ або пояснить усе за мене, або ні. Принаймні дайте мені можливість віддячити вашу доброту чашкою чаю!

Сподіваюся, Нетті тішиться новим абажуром. Вона дуже хороша пані, і та річ, здається, їй дуже сподобалася.

Щиро ваш,

Ліленд Ґонт

– Яка таємничість! – промовив Алан, складаючи записку назад у конверт, а той – у сумочку. – Підеш розвідаєш ситуацію, як ми кажемо в поліцейській справі?

– З такою підводкою – і після того, як побачила абажур Нетті – як би я могла відмовити? Так, думаю, зайду… якщо рукам стане краще. Хочеш також зайти, Алане? Може, в нього і для тебе щось є.

– Можливо. А може, просто віддам перевагу «Петріотс». Мусять вони хоч одну виграти.

– Ти якийсь змучений, Алане. Темні кола під очима.

– Та день такий. Почався з того, що я заледве втримав нашого першого виборного й одного з моїх заступників від того, щоб вони до крові побилися в кімнаті для хлопчиків.

Поллі нахилилася вперед, стривожившись.

– Ти про що?

Алан розповів їй про гризню між Кітоном і Норрісом Ріджвіком, закінчивши тим, наскільки дивним був Кітон – те, як він використовував слово переслідування , цілий день час від часу згадувалося. Коли закінчив, Поллі довго сиділа мовчки.

– Ну? – зрештою запитав він. – Що думаєш?

– Думаю, мине ще багато років, поки ти дізнаєшся про Касл-Рок усе, що тобі варто знати. Це, напевно, і мене стосується – мене довго не було, і я не розповідаю, де була чи що сталося з моєю «проблемкою», і, думаю, багато людей у місті мені не довіряють. Але ти, Алане, помічаєш різні речі, запам’ятовуєш різне. Коли я повернулася в Рок, знаєш, як почувалася?