Стівен Кінг - Необхідні речі

– Господи, там є Гонус Веґнер? – видихнув Браян. Серце в нього ніби обернулося на маленьку пташку, яка застрягла в горлі й тепер тріпотіла там, у пастці. – Це ж найрідкісніша бейсбольна картка у всесвіті !

– Так-так, – недбало промовив містер Ґонт. Довгі пальці швидко пробігали по картках, обличчях з іншої ери, ув’язнених у прозорі пластикові покриття, чоловіків, які лупили по «пілюлі», шпурляли «яблуко» та прикривали бази, героїв великої минулої епохи, епохи, про яку хлопці ще леліють радісні й жваві мрії. – Усього потрохи, у цьому й полягає успішний бізнес, Браяне. Розмаїття, задоволення, захват, насолода… зрештою, у цьому також і секрет успішного життя … я порад не даю, але якби попросили, раджу тобі це добре запам’ятати. Так, що тут у нас… десь тут… десь тут… о !

Він висмикнув картку зсередини коробки, ніби фокусник, і з тріумфом поклав її Браянові в долоню.

То був Сенді Коуфекс.

Картка «Топпс» 56 року.

А ще вона була підписана .

– Моєму доброму приятелеві Браяну, з найкращими побажаннями, Сенді Коуфекс, – прочитав Браян хрипким шепотом.

А тоді зрозумів, що не здатен вимовити й слова.

Браян підняв очі на містера Ґонта, безгучно ворушачи губами. Той усміхнувся.

– Я її не підсунув і нічого не підлаштовував, Браяне. Це просто збіг… але ж гарний збіг, правда?

Браян усе одно не міг говорити, тож просто кивнув головою. Пластиковий конвертик з таким цінним умістом здавався химерно важким у руці.

– Дістань її, – запропонував містер Ґонт.

Коли голос Браяна зрештою показався з його рота, то виявився крекотом старого інваліда.

– Я не посмію.

– Ну тоді я , – не розгубився містер Ґонт. Він вихопив конверт у Браяна, поліз доглянутим нігтем усередину й висунув картку. Поклав її Браянові в долоню.

Хлопець побачив дрібні вм’ятини на поверхні – сліди ручки, якою Сенді Коуфекс писав своє ім’я… їхні імена. Особистий підпис Коуфекса був дуже схожий на друкований, лише друкованим було виведено «Сенфорд Коуфекс», а особистим – « Сенді Коуфекс». А ще він був у тисячу разів кращим, бо справжній . Сенді Коуфекс тримав цю картку в руці й наклав на неї свою мітку, мітку живої руки й магічного імені.

Але крім того, там було ще одне ім’я – Браянове. Якийсь хлопець із таким іменем стояв біля майданчика для пітчерів на стадіоні «Еббетс Філд» перед грою, і Сенді Коуфекс, справжній Сенді Коуфекс , молодий і сильний, роки слави якого ще попереду, взяв запропоновану картку, яка в ту мить, мабуть, іще пахла солодкою рожевою жувальною гумкою, й поклав на ній свою мітку… «І мою також», – подумав Браян.

Раптом воно знову прилинуло, відчуття, що охопило його, коли він тримав скалку скам’янілого дерева. Лише цього разу набагато-набагато сильніше.

Запах солодкої свіжоскошеної трави.

Важкий ляскіт ясеня об конячу шкуру.

Крики й сміх із боку тренувального майданчика.

– Доброго дня, містере Коуфекс, ви б не могли підписати мені картку?

Вузьке обличчя. Карі очі. Темне волосся. Бейсболка ненадовго відривається від голови, він чухає лоб одразу над лінією волосся, тоді знову вдягає її.

– Канєшно, малий. – Бере картку. – Тебе як звати?

– Браян, сер. Браян Сіґвін.

Чирк-чирк-чирк по картці. Магія: карбований вогонь.

– Хочеш бути бейсболістом, як виростеш, Браяне? – Запитання звучить ніби механічна декламація, він говорить не відриваючи погляду від картки, яку стискає в здоровенній долоні, щоб мати змогу писати своєю невдовзі знаменитою лівицею.

– Так, сер.

– Відточуй основні прийоми. – І віддає картку.

– Так, сер!

Але він уже йде геть, тоді переходить на лінивий біг свіжоскошеною травою в бік майданчика для пітчерів, а його тінь снує позаду…

– Браяне? Браяне?

Довгі пальці клацали йому під носом – пальці містера Ґонта. Браян виринув із видива й побачив, як містер Ґонт із цікавістю споглядає його.

– Браяне, ти тут?

– Вибачте, – промимрив Браян, почервонівши.

Він знав, що мусить повернути картку, віддати її й ушиватися звідси, але не міг з нею розлучитися. Містер Ґонт знову заглядав йому у вічі – просто в голову , здавалось, – і Браян знову не мав сили відвернутися.

– Отже, – м’яко промовив містер Ґонт. – Скажімо, Браяне, що ти таки покупець. Припустімо. Скільки б ти волів заплатити за картку?

Браян відчув, як безнадія кам’яним обвалом давить йому на серце.