Стівен Кінг - Необхідні речі

– Сенді Коуфекса, – вдумливо повторив містер Ґонт. – Як цікаво.

– Ну, не самого Сенді Коуфекса, – уточнив Браян, – а його бейсбольну картку.

– Від «Топпс» чи «Флір» [17] Topps, Fleer – компанії-конкурентки, які випускали жувальну гумку та картки із зображеннями різноманітних спортсменів. Останні були дуже популярним предметом для колекціонування серед підлітків у США 1980-х років. ? – поцікавився містер Ґонт.

Браян не йняв віри, що цей день може стати кращим, ніж уже є, але раптом так і сталося. Містер Ґонт знається на бейсбольних картках так само, як на скалках і жеодах. Це фантастично, просто фантастично.

– «Топпс».

– Я так розумію, ти зацікавлений у його картці новачка, – з жалем промовив містер Ґонт. – Не думаю, що можу тобі з цим допомогти, але…

– Ні, – перебив Браян. – Не з 1954-го. 1956-го. Таку мені хотілося б. У мене колекція бейсбольних карток 1956 року. Мене тато затягнув у це хобі. Це цікаво, і з того року лише декілька дійсно дорогі: Ел Кейлайн, Мел Парнелл, Рой Кемпанелла, оті хлопці. У мене вже більш ніж п’ятдесят штук. Включно з Елом Кейлайном. Він мені коштував тридцять вісім баксів. Я стільки газонів перекосив, щоб його дістати.

– Не сумніваюся, – усміхаючись, сказав містер Ґонт.

– Ну, як я й казав, більшість карток 56-го не дуже дорогі – по п’ять доларів, сім, іноді десять. Але Сенді Коуфекс у доброму стані коштуватиме дев’яносто чи навіть сотню баксів. Він не був великою зіркою того року, але виявився чудовим гравцем, і це ще тоді, коли «Доджерс» були в Брукліні. Усі їх тоді називали «Жопошники». Принаймні так тато розповідає.

– Твій тато має рацію на всі двісті відсотків, – підтвердив містер Ґонт. – І я маю дещо, що тебе ощасливить, Браяне. Почекай тут.

Він подався назад через завішаний прохід і залишив Браяна стояти біля шафки зі скалкою і полароїдною фотографією Короля.

Браян ледь не витанцьовував, перестрибуючи з однієї ноги на іншу від надії й очікування. Проте наказав собі припинити бути таким додіком. Навіть якщо в містера Ґонта і є картка Сенді Коуфекса, навіть якщо це картка «Топпс» із п’ятдесятих, вона, найпевніше, виявиться 55-го або 57-го року. Та й навіть якщо це буде 56-й? Що це дасть, якщо у нього менше долара в кишені?

«Але ж я можу подивитися, правда?» – подумав Браян. Подивитися ж нічого не коштує, чи не так? Це була ще одна з улюблених фраз його мами.

З кімнати за завісою долинули звуки пересування коробок і глухі удари, коли їх клали на підлогу.

– Хвилинку, Браяне, – гукнув містер Ґонт. Здається, він трохи засапався. – Тут десь точно має бути коробка з-під взуття…

– Та ви не обтяжуйтеся так через мене, містере Ґонт! – гукнув у відповідь Браян, відчайдушно сподіваючись, що містер Ґонт для цієї справи обтяжиться саме стільки, скільки потрібно.

– Можливо, та коробка ще в дорозі, – із сумнівом висловився містер Ґонт.

У Браяна на душі похололо.

А тоді:

– Але я ж був упевнений… стій! Є! Ось вона!

Серце Браяна підскочило в грудях – ба більше, воно здійнялося в саме небо, де зробило задній кульбіт.

Містер Ґонт повернувся із-за завіси. Волосся в нього було трохи розбурхане, а на вилозі куртки-смокінга виднілася пляма від пилу. У руках він тримав коробку, в якій раніше лежали кросівки «ейр джордан». Він поклав її на касову стійку й зняв кришку. Браян стояв біля його лівої руки й заглядав усередину. У коробці було повно бейсбольних карток, кожна в пластиковому конверті, як ті, що Браян купував у крамниці бейсбольних карток у Норт-Конвеї, штат Нью-Гемпшир.

– Я думав, тут буде інвентарна відомість, але не пощастило, – пояснив містер Ґонт. – Усе одно, я досить добре собі уявляю, який у мене асортимент, як я й казав – це ключова річ у веденні бізнесу, якщо продаєш усього потрохи, – і я впевнений, що бачив…

Він не закінчив і почав шпарко перебирати картки.

Браян бачив, як вони мелькотять, і боявся хоч слово промовити від захвату. У місцевій крамниці була колекція старих карток, яку тато характеризував як «десь на рівні ятки на сільському ярмарку», але вміст усієї тієї крамниці й близько не йшов до порівняння зі скарбами, складеними в цій одній коробці з-під кросівок. Там були картки від жувального тютюну з Таєм Коббом і Паєм Трейнором. Картки від сигарет із зображеннями Бейба Рута, Дома Дімажіо, Здоровила Джорджа Келлера і навіть Гайрама Діссена, однорукого пітчера, який кидав м’ячі за «Вайт Сокс» у сорокових. «ЗЕЛЕНЬ ЛАКІ СТРАЙК ПІШЛА НА ВІЙНУ!» [18] Оригінальний дизайн пачок сигарет Lucky Strike був зелено-червоний, проте вони не були популярними серед жінок, бо цей колір на той час вважався «чоловічим». У 1942 році дизайн замінили на білий і пояснили це тим, що мідь для зеленої фарби потрібніша для військових потреб. Насправді ж зелений робили за допомогою хрому, а зміна була спричинена необхідністю популяризації сигарет серед жінок. – писалося на багатьох сигаретних картках. А тоді мигцем промайнуло широке серйозне обличчя над піттсбурзькою уніформою…