Стівен Кінг - Острів Дума

Та для підтвердження я постановив собі провести експеримент.

ЕФрі19 до Паморама667 9:15 24 січня

Дорога Пам: маю до тебе одне зітхання. Я тут малюю – сюжети дивні, але доволі цікаві (принаймні мені вони такими здаються). Легше тобі показати, ніж описувати, тож я причеплю пару картинок до цього імейла. Я якось згадав про твої старі садові рукавички, оті, де на одній написано «РУКИ», а на іншій «ГЕТЬ». Мені дуже хотілося б намалювати їх на тлі заходу сонця. НЕ питай мене чому, просто схотілося і все. Вони в тебе ще є? Якщо так, чи не пришлеш ти їх мені? Я з радістю потім відішлю їх назад, якщо треба. Я це зроблю швидко, тільки не варто показувати картинки нікому зі «старих приятелів». Зокрема, Бозі напевне сміявся б, як навішений, якби їх побачив. Едді P.S.: Якщо тобі неприємно присилати ті рукавички, нічого страшного. Це просто стріха.

Відповідь надійшла того ж вечора, мабуть Пам у себе в Сент-Полі щойно повернулася додому: Паморама667 до ЕФрі19 17:00 24 січня Привіт, Едґаре: Ілса розповідала мені про тв. картини, звісно. Вони доволі незвичайні. Сподіваюся, це хобі в тебе триматиметься довше, ніж захоплення реставрацією старих авто. Тільки завдяки інтернет-аукціону eBay мені вдалося здихатися того форд-мустанга, що стовбичив позаду будинку. Ти м. рацію щодо див. твого прохання, але, подивившись на тв. картинки, я зрозуміла, що до чого (поєднання дивних речей змушує людей побачити їх по-новому, так?) і я все’дно збиралася собі купити нові рук. тож «по руках». Я їх тобі вишлю, але пообіцяй, що ти пришлеш мені картинку «готового продукту» (☺), якщо його буде створено. Ілса каз., що чудово провела час. Я сподіваюся, вона надіслала тобі поштову листівку з подякою, а не лише електронний імейл, хоча я її знаю. І ось що ще мушу тобі сказати, Едді, хоча не знаю, чи воно тобі сподобається. Я переслала твій імейл Зандеру Камену, я певна, ти його пам’ятаєш. Я вирішила, що йому цікаво буде побачити картинки, хоча передусім я хотіла, щоб він проглянув твій лист і зробив висновки з тих помилок, які ти робиш в тексті, вони такі ж, як ти робив у розмові: «зітхання» замість «прохання», «сміявся б, як навішений» замість «навіжений». У кінці ти написав «Це просто стріха», я не знаю, що це означає, хоча доктор Камен каже, ти мав на увазі «примха». Я думаю про тебе. Пам.

P.S.: Моєму батькові трохи покращало, операція пройшла успішно (лікарі кажуть, що «витягли його з того світу», але, я певна, вони завжди таке кажуть). Схоже, хіміотерапія пішла йому на користь, і він уже вдома. Вже ходить. Дякую тобі за увагу до нього.

Її постскриптум був чудовим прикладом найгіршого в моїй ексдружині: відповзати… відповзати… відповзати… відтак вкусити й «ретируватися». А втім, вона мала рацію. Мені слід було передати через неї вітання її батьку від «коммікрата». Рак гузна – це ще та зараза.

Весь її лист був симфонією роздратування, від згадки про «мустанг», на завершення ремонту якого в мене ніколи не вистачало часу, до її зауважень щодо моїх помилок у тексті. І ці зауваження робила жінка, яка була впевнена, що ім’я Александер скорочено пишеться не Ксандер, а Зандер.

Сточивши трохи злості з організму (поговоривши на підвищених тонах з порожнім будинком, ви самі знаєте, як це буває), я продивився той імейл, що був надіслав їй, і занепокоївся. Та лише трохи.

З іншого боку, можливо, тут завинила лише моя стріха.

Другий пляжний стілець став постійним атрибутом при столику того здоров’яка, і з моїм поступовим наближенням до нього ми почали потроху теревенити. Дивний спосіб знайомитися, але приємний. Наступного дня після імейла від Пам, з її удаваною турботою й прихованим підтекстом ( ти хворий, як і мій батько, Едді, а може, й куди гірше ), той пляжник гукнув мені:

– Ну й коли ж ти сюди дійдеш, що на це скажеш?

– За чотири дні! – відгукнувся я. – Може, й за три!

– Ти узаконив собі прогулянку сюди й назад?

– Так! – сказав я. – Як твоє ім’я?

На його глибоко засмаглому, дещо обважнілому обличчі зберігалися сліди колишньої краси. Він посміхнувся, блиснули білі зуби, зникли начатки подвійного підборіддя.

– Скажу, коли ти врешті дійдеш сюди! А твоє?

– Воно написане на поштовій скриньці!

– Я принижуся до читання написів на поштових скриньках не раніше, ніж стану слухати по радіо токшоу!

Я махнув йому рукою, він махнув мені, гукнувши Hasta maña-na! [63] До завтра ( ісп .). , і знову обернувся до води, задивився на ширяння птахів.