Клайв Стейплз Льюис - Мерзенна сила

XV.2

Левант — загальна назва країн східної частини Середземномор’я, у вужчому сенсі — Сирії, Палестини, Ізраїлю і Ливану; походить від старофранц. soleil levant — «сонце, що сходить».

XV.5

Ернст Гекель (1834—1919) — німецький біолог і філософ, провідний поборник радикального дарвінізму в Німеччині, автор «Природної історії створення» (Natiirliche Schopfungsgeschichte, 1868).

Джозеф МакКейб (1867—1955) — англійський письменник-вільнодум; у 1896 р. зрікся священства у Католицькій Церкві і перейшов на позиції войовничого раціоналізму; написав багато книг, спрямованих проти католицизму і християнства загалом.

Вінвуд Рід (1838—1875) — автор численних книг про Африку; також написав «Мучеництво людини» (1872), популярний загальний огляд всесвітньої історії, в якому піддав різкій критиці офіційну релігію.

«Золота гілка» — дванадцятитомна праця «Золота гілка: дослідження магії і релігії» шотландського антрополога Джеймса Фрезера, опублікована в 1906—1915 рр.

XVI.2

Артеміда — в давньогрецькій міфології богиня лісів і полювання, ототожнювана з Діаною, дочка Зевса і Лето; в «Іліаді» (XXI, 470) Гомер називає її володаркою диких звірів.

…«привітав його так щиро, як тільки може звір привітати людину» — у «Смерті Артура» (XIV, 6) Томас Мелорі розповідає про те, як сер Персиваль побачив якось лева, що бився зі змієм, і допоміг йому, розсудивши, що лев — тварина «природніша» за змія. «І лев потому лащився до нього /сера Персиваля/, наче спанієль.»

XVI.4

Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель (1770—1831) — німецький філософ, автор ідеалістичної філософської системи, в основі якої лежить самореалізація абсолютної ідеї у вигляді чистих логічних сутностей, у формі природи та в різних формах конкретного духу.

Девід Гюм (1711—1776) — шотландський філософ, історик і економіст, представник емпіризму, скептицизму й агностицизму.

«Бо сонність так оволоділа мною, що з певної дороги я зійшов…» — Данте, «Пекло», 1,11—12.

XVI.5

Стерк — вигадана назва; див. перший розділ «За межі Мовчазної планети».

XVII.1

Любов, як каже Платон, є дитям убогості — див. Платон, «Бенкет», 203b-с.

XVII.2

Валькірія — у давньоскандинавській міфології валькіріями називали войовничих вершниць, дів-богинь, що носилися над полем бою, розподіляючи перемогу і смерть.

«зоряне сяйво на трофеях провінцій» — Бен Джонсон, «Вольпоне, або Лис» (1606), III, 7.

Сивіла — у стародавніх греків, римлян і деяких інших народів — легендарна жінка-віщунка.

XVII.3

…відродилися й набагато старші, відомі з давніх часів знамення. Хтось почув, як його осел… — див. Чис. 22, 28 (розповідь про Валаамову ослицю).

XVII.4

Фрідріх І Барбаросса (бл. 1125—1190) — німецький король (з 1152), імператор Священної Римської імперії (з 1155), учасник третього Хрестового походу. За переказами, він, як і король Артур, не помер, а заснув чарівним сном, з якого має прокинутися, коли настане кінець світу.

Єнох, Ілля — два старозавітні персонажі, які, за легендою, не померли, а були живими забрані на небо; див. Бут. 5, 24 і 2 Цар. 2, 11.

Афалін — ще одна вигадана давня форма назви острова Авалон (див. примітку до розділу XIII. 1).

У шостому столітті був момент — йдеться, очевидно, про битву біля Бадонського пагорба (див. примітки до розділів ІХ.З і XV. 1).

Мордред — племінник або позашлюбний син Артура, який намагався скинути короля з престолу, але був убитий; сам король був тоді важко поранений і вирушив на Авалон (див. примітку до розділу XIII. 1).

…за кожним Мільтоном стоїть Кромвель — великий англійський поет Джон Мільтон (1608—1674) з 1649 до 1658 р. займав високу посаду в уряді Кромвеля (див. примітку до розділу 1.3).

Філіп Сідні (1554—1586) — англійський придворний, письменник і поет, один із найвизначніших діячів епохи Єлизавети І.

Сесіл Роде (1853—1902) — англійський підприємець, ініціатор британської колоніальної експансії в Південній Африці. На його честь було названо колонії Північну та Південну Родезію (сьогодні, відповідно, Замбія і Зімбабве).

Камберленд — історична область у північно-західній Англії, на кордоні з Шотландією.

Утер — батько короля Артура, перший, кому було надано титул пендраґона (див. примітку до розділу ІХ.З).