Клайв Стейплз Льюис - Мерзенна сила

…слова з Біблії про провіяну пашу — див. Іс. 30, 24.

…той рядок з Браунінга — Роберт Браунінг (1812—1889), англійський поет і драматург. Тут мова про такі рядки з його роману у віршах «Перстень і книга» (1868—1869):

White shall not neutralise the black, nor good Compensate bad in man, absolve him so: Life's business being just the terrible choice.

Біле чорне не поборе. Зло Добром поганяє в людині. Ціле життя — нестерпний вибір.

(пер. Л. Грицюка)

Fate, longaevi — fate — множина від італ. fata, «фея» (fata Morgana — італійський варіант французького Morgan le Fay; див. примітку до розділу 1.5). Longaevi (лат.) — «ті, що довго живуть»; це слово вживає, наприклад, Марціан Капела (див. примітку до розділу ХІІІ.З) на означення тих істот, про яких говорить тут доктор Дімбл. Люїс аналізує середньовічне бачення таких істот у 3-му і 6-му розділах «Відкинутого образу» (1964).

Magia, goeteia — обидва ці грецькі слова означають «чари», «магія», проте в епоху Відродження їх іноді вживали відмінно: «білу» магію називали magia, а «чорну» — goeteia або goetia (латинізована версія).

XIII.5

Німрод — старозавітний персонаж, правнук Ноя; за традицією, вважається засновником Вавилонського царства і одним із ініціаторів спорудження Вавилонської вежі.

Блез — учитель Мерліна або, за іншою версією, літописець його діянь; вперше згадується у творах французького поета Робера де Борона (XII–XIII ст.). Його ім’я, ймовірно, походить від імені валлійського барда XII ст. Блегеріса.

…я ж — звичайна людина, а не син піднебесних мешканців — див. примітку до розділу 1.3. В артурівській традиції зачаття Мерліна приписували не тільки дияволу, але й іншим безплотним істотам, не обов’язково поганим (див. примітку до розділу XIII.4 про fate і longaevi).

Віндзор — невелике місто в графстві Беркшир, на південний захід від Лондона; тамтешній замок, закладений ще Вільгельмом Завойовником в XI ст., сьогодні є літньою резиденцією британських монархів.

На моїй пам'яті був час, коли Лоґрес складався тільки з мене, ще одного чоловіка і двох хлопців, один із яких був до того ж неотесаним селюком — ймовірно, мається на увазі епізод з книги Томаса Мелорі «Смерть Артура» (1.5), в якому беруть участь Мерлін, сер Ектор, молодий Артур і сер Кей («неотесаний селюк»).

Нейстрія — південно-західна частина франкського королівства Меровінгів зі столицею в Лютеції (Парижі), що охоплювала території між річками Шельдою і Луарою. В VI–VIІ століттях не раз виокремлювалася в самостійне королівство.

Бенвік — країна, що згадується в артурівській літературі; найчастіше асоціюється з сучасними Бретанню або Анжу на заході Франції. За переказами, з Бенвіка походив сер Ланселот.

Катай — в часи короля Артура і Мерліна цієї назви для Китаю ще не існувало; вона почала вживатися в Європі не раніше за ХІІ-ХШ століття.

«Справжнє життя — це зустріч» — цитата з опублікованої в 1923 р. книги німецько-ізраїльського філософа, першого президента Академії наук Ізраїлю Мартіна Бубера (1878—1965) «Я і ти» (частина 1, розділ 14, останнє речення). Центральна ідея філософії Бубера — діалог, фундаментальна ситуація співіснування «я» з іншою особистістю, існування як «події» з іншим. Люїс тут, безперечно, натякає на останній епізод розділу — великий поворотний момент у житті Джейн Стадок.

XIV.1

Конрад Г. Водінґтон (1905—1975) — англійський ембріолог і генетик.

Існування вже само по собі є виправданням — тут і далі Люїс цитує та перефразовує кілька речень з «Відносин між наукою і етикою», короткого есею Водінґтона, вміщеного в книзі «Наука і етика» (1942).

Томас Генрі Гакслі (1825—1895) — англійський біолог і автор науково-популярних творів, один із провідних дарвіністів свого часу.

Роменсівська лекція — престижна публічна лекція, що з 1892 р. читається щороку в Шелдонському театрі в Оксфорді; названа так на честь свого засновника, англійського біолога і фізіолога Джорджа Роменса (1848—1894). …«концепцію, позбавлену емоцій настільки, наскільки її позбавлений, наприклад, означений інтеграл» — К. Г. Водінгтон, «Відносини між наукою і етикою» в «Науці і етиці», сс. 16—17.

...«речі настільки лихі у своїй сутності, що непосвяченій особі вони видаються цілком невинними» — Г. К. Честертон, «Вічна людина», розділ 6.

XIV.2

Епіталама — у стародавніх греків і римлян так називалася пісня, що виконувалася під час весільних обрядів; згодом — вірш, написаний на честь чийогось шлюбу.