Клайв Стейплз Льюис - Мерзенна сила

Просперо — чарівник із Шекспірової «Бурі».

Архимаг — чарівник із поеми «Королева фей» англійського поета Едмунда Спенсера (бл. 1552–1599).

…після падіння Нумінору — за толкінівською міфологією (див. «Сильмариліон» і «Втрачений шлях»), кінець Другої ери; між цим епізодом і біблійною розповіддю про Вавилонську вежу та Люїсовою «Мерзенною силою» простежуються чіткі паралелі.

Парацельс (справжнє ім’я — Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм; 1493—1541) — знаменитий лікар і алхімік доби Відродження.

Гайнріх Корнеліус Аґріппа фон Неттесгайм (1486—1535) — німецький лікар, алхімік і філософ, автор трактату «Про окультну філософію» ( De occulta philosophia, 1531—1533).

Френсіс Бекон (1561—1626) — англійський державний діяч, філософ і правник, головний представник методологічного емпіризму; серйозно вплинув на розвиток європейської філософії.

…не досягли ні величі, ні безперечних успіхів у своїх діяннях — Френсіс Бекон, «Нить лабіринту» ( Filum Labyrinthi, 1606); щоправда, автор говорить не про магію, а радше назагал про знання, накопичені людством.

…останні сліди атлантичного характерництва — описуючи історію Нуменору, Толкін адаптував для своїх потреб відомий міф про Атлантиду. Давньогрецький мислитель Платон (427–347 або 348 до Р.Х.) у своїх діалогах «Критон» і «Тімей» говорить про Атлантиду як про великий острів чи материк у Західному океані, що затонув внаслідок землетрусу за 9000 років до того, як афінському архонту Солону (бл. 640 — бл. 560 до Р.Х.) розповіли про це в Єгипті.

Цим вищим істотам, завдяки діяльності яких постає те, що ми називаємо «природою»… — натяк на теорію, згідно з якою земна, «підмісячна» природа створена не безпосередньо Богом, а за посередництвом «створеної сили», як називає її Данте у 7-ій пісні свого «Раю»:

Creata fu la materia ch’elli hanno, creata fu la virtu informante in queste stelle che ‘ntomo a lor vanno Стихії ж, що згадав ти не до діла, Й все, складене з часток їх складових, — Всі речі створена формує сила.

(пер. Є. Дроб’язка)

Див. К.С. Люїс, «Відкинутий образ» (1964), кінець 5-го розділу. Цю ж ідею наводить у своєму «міфі про створення» і Толкін; див. «Сильмариліон» і опубліковану посмертно «Історію Середзем’я», т. 5 (1987).

«Життєвий порив» (фр. elan vital) — одне з основних понять філософської концепції Анрі Берґсона (1859—1941), визначного французького філософа, представника інтуїтивізму і «філософії життя».

Панпсихізм — філософське ідеалістичне вчення, яке проголошує душу загальною властивістю матерії.

«Світова душа» (лат. Anima mundi) — центральне поняття кількох філософських систем, в основі якого лежить уявлення про наявність душі у матеріального світу.

Х.1

Скотленд-Ярд — штаб-квартира лондонської поліції; назва походить від вулиці Великий Скотленд-Ярд (Great Scotland Yard) в районі Вайтголу, де ця штаб-квартира знаходилася до 1890 р.

Х.2

Пограти роль ображеного чоловіка, який шукає свою дружину… — цікаво, що в артурівській традиції «ображеним чоловіком», який шукає свою дружину, є корнуольський король Марк, чоловік Ізольди і дядько Трістана (див. примітку до розділу IV. 1).

Х.4

Брат Лаврентій — Ніколя Ерман (1614—1691), французький монах-кармеліт; народився в Лотарингії, брав участь у Тридцятилітній війні, а в 1640 р. вступив до кармелітського монастиря в Парижі, прийнявши ім’я Лаврентій від Воскресіння. Після смерті Лаврентія настоятель монастиря, о. Жозеф де Бофор, уклав на основі його записів і листів, а також спогадів про розмови з ним дві невеликі книжки, які опублікував у 1692 р. під назвою «Духовні максими» ( Maximes spirituelles ); згодом ці книжки набули великої популярності як «Практика Божої присутності» ( La pratique de la presence de Dieu ).

XI.1

Камулодунум — місто, що існувало за часів римського панування в Британії на місці сучасного Колчестера у графстві Ессекс на сході Англії; Карлеон — римське місто і фортеця у південному Вельсі; Ґластонбері — місто в графстві Сомерсет у південно-західній Англії, засноване у ранньому середньовіччі.

Схожої долі ледь уник і сам Мерлін. — Ґальфрід Монмутський в «Історії британських королів» (п. 108) описує такий епізод: король на ім’я Вортиґерн будує фортецю, яка з невідомих причин кілька разів поспіль розвалюється, коли будівництво вже підходить до завершення. Королівські радники вирішують, що для того, аби довести справу до кінця, треба принести в жертву молодого хлопця-безбатченка. Вибір падає на Мерліна, але за мить до того, як його мають скарати на горло, він вказує справжню причину невдачі: виявляється, в печері під підвалинами фортеці є печера, де живуть два дракони.